Розділ «XIV»

«І ця піде проти мене, як заміж вийде» - думала Навроцька. - Вже й тепер збунтувалась, зачула волю…»

- Чого це ти стала така вередлива! Що це з тобою таке сталось? - говорила й бідкалась Навроцька.

Маня мовчала й держала в руках «Нану». Вилазячи з кущів, вона не втерпіла і таки загарбала книжку, що валялась на траві.

- Дай сюди книжку! - сказала мати.

- Нехай я передніше дочитаю. Така гарна та цікава книжка, - сказала Маня. - Ви мені даєте такі книжки, що я тільки позіхаю з ними, а часом таки й дрімаю, бо вони наводять сонноту. А Саня читає такі гарні та цікаві книжки! Сані то й можна. А чом же мені не можна? І Надя читає книжки, які схоче. А я хіба маленька?

Навроцька видерла книжку з рук в Мані, замкнула в столик і почала напучувати та говорити Мані мораль, сердилась, верещала. Маня й собі не спускала. Коли це за перегородкою хтось заговорив. Навроцька замовкла: було чути голос Фесенків. Маня засміялась.

- Зачеши голову! Ходім в горницю! Фесенко прийшов, - говорила Навроцька нищечком і кинулась до Мані, щоб дещо поправити на їй.

Вони увійшли в світличку. Фесенко, свіжий, причепурений, прискочив до Мані і подав їй букет з резеди: в середині букета стриміли нарциси.

- А бачте, я таки достав нарцисів для вас. Обіцяв і достав, - сказав Фесенко до Мані, подаючи їй букет. Навроцька й Маня з дива витріщили очі на нарциси. Маня насилу вдержалась, щоб не поцілувати тих нарцисів.

- Спасибі вам! - сказала вона й понюхала букет. Сухі нарциси зашелестіли, торкаючись об її ніс. Вона полапала їх пучками.

- Де ви достали нарцисів літом? - спитала в Фесенка Навроцька.

- Вже де достав, то достав, а свого слова додержав, - сказав Фесенко.

- Це нарциси не натуральні, а роблені, - несміливо обізвалась Маня.

«Як і моя любов до тебе ненатуральна», - подумав Фесенко й зараз попросив в батька й матері Маниної руки.

В Мані аж голова запаморочилась. Вона трохи не впала на канапу. Фесенко передніше за все обернувся до Навроцької, бо знав, що вона держить за ним руку.

«Щось трохи швидко він оце сватається; якось не дуже припадає воно до етикету. Але ж жених - як цяцька… Трохи хапане його сватання. Але ж Маня його любить. Треба давать згоду», - подумала Навроцька.

- Я з дорогою душею згоджусь, як Маня згодиться, - сказала Навроцька і трохи не облизалась.

- А ви, Харитоне Кириловичу? - спитав Фесенко в Навроцького і дививсь на його очима, як кіт на мишу.

- Я, гм… угу… еге, - жував Навроцький, а потім промовив: - як Маня схоче. Про мене; нехай буде так, як Маня бажає.

Маня слухала усе, ніби крізь сон.