Розділ «XII»

Саня переглянулась з Махнівською, а потім з Комашком.

- А знаєте, Вікторе Титовичу, що Надя оце напалась на мене за те, що я берусь до вищої науки? - сказала Саня, щоб зачепити Мурашкову й будлі-чим вгамувати її нерви.

- Чого ж це так? - сказав Комашко. - Вища наука ніколи нікому не пошкодить.

- Ет, ви ідеалісти! - сказала Мурашкова. - Час іде, і живоття йде. Я поважаю тільки науку прикладну, соціальну, політичну економію. Треба братись до діла, а не байдики бити та літати в хмарах абстракцій. Ти, Саню, мабуть, хочеш залетіти в Дантів рай і повік крутитись в крузі невмирущих духів.

- Надю! ти таки добра гарячка! Тебе, як я бачу, бере якась нетерплячка, - сказала Саня.

Мурашкова знов зареготалась, неначе збожеволіла на радощах.

- А не потрапиш в той рай, будеш варити борщ з огірками та з сахаром, - обізвалась Мурашкова й знов зареготалась буцімто з того борщу з огірками.

- Ну! не велика мудрація вивчитись варити борщ, - сказала Саня. - І борщ готувати вчитимусь, і вищу науку перейму; присвячу себе на службу жіноцтву або народові: я люблю педагогію, а це річ не мала й не пуста.

- Вища наука поможе й до усякого діла стати, бо вона ж навчить, як за діло братись, - сказав Комашко. - От хоч би й Селаброс. З вищою наукою може б він вийшов і путньою людиною… Може б вища наука задавила в йому грецькі, надто матеріальні потяги й підняла в йому іншу, якусь вищу направу.

Мурашкова перестала сміятись. Вид в неї став поважний: це її неначе скривдило.

- А хіба ж він не путня людина? - трохи сердито спитала Мурашкова.

- Не те що зовсім не путня; навіть пустим його не можна назвати. Він тільки любить гратись в ідеї, як хлопці грають в м'яча. Говорить задля того тільки, щоб наговоритись всмак, бо любить і вміє говорити. Ховається завсіди в космополітизм, як заєць в нору, і… ніякого путнього діла не робить та ніколи й… не зробить.

Мурашкова розсердилась. Густі рівні брови трошки зійшлися, і між ними з'явились малесенькі зморшки: то була прикмета її гніву.

- Ви неправдиві до його, - сказала вже зовсім спокійно Мурашкова.

- На нещастя, Комашко правду каже, - обізвався Мавродін. - Уся Селабросова сила в гарних словах, бо таких пустих космополітів, мабуть, чи не повно в наших городах. Аж кишить.

Мурашкова почутила, що по її напружених нервах неначе хтось вдарив з усієї сили, і в неї нерви наче заболіли. Вона чомусь почувала, що цей замах був смертельний для її серця. Молода дівчина не могла не йняти віри Комашкові й Мавродінові, бо знала, що вони лучче од неї знають Селаброса. Але їй хотілось не йняти їм обом віри, бажалось, щоб то була неправда.

- Хотіла б я вам не йняти віри… - сказала Мурашкова, і в неї голос затрусивсь. Вона одвернула очі й дивилась у вікно.

- Хотів би й я, щоб на світі було багато людей чесних і правдивих, щоб усі були чесні, та… правди не сховаєш: правда, як олива, випливе наверх, - обізвався Комашко. - Селаброс не з тих чесних та правдивих космополітів, які з завзятістю стали до діла. Це такий космополіт, якими аж кишать наші чорноморські городи. З його вийде як не другий Фесенко, то дуже схожий на його. Ож побачите, ож поназдивитесь, коли з його не вийде колись бессарабський або херсонський дідич, а може й одеський банкір. Але що він прямує до однієї матеріальності, я за це ладен хоч би й голову під сокиру покласти. Я вчився з ним в гімназії й знаю його добре. Колись він був навіть радикалом. Але теперечки він прохолов, і той радикалізм випарував з його, хіба зістався тільки на кінчику його красномовного язика.

Мурашкова почутила, що по її нервах знов неначе щось вдарило, її хвилясті виразні уста якось жалібно склались; на ясні очі неначе впала роса.

Саня подивилась на Комашка благаючими очима, бо знала, що Мурашкова гаряче любить Селаброса; вона неначе казала очима: не говори-бо нічого поганого за Селаброса! А Комашко не втямив тієї розмови очима й без жалю показував плями в душі в Селаброса.