Розділ «ІІ»

- Або… тримай ніс за вітром.

- Не розумію.

- Він до тебе ще прийде.

Господи, навіть від розмови з цим сильним і впевненим чоловіком повіяло холодом. Він це відчув. Відчув, бо раптом запропонував:

- Може, тобі дати охорону?

- Ти не знаєш Нестора. Він за все життя мухи не вбив.

- Я теж не б’ю мух.

- Перестань. Він за мене швидше своє життя віддасть.

- Чудово, - трохи ображено сказав Г. С. - Тоді я за тебе абсолютно спокійний. Пошуки можна припиняти?

- А що ця Аніта?

- Нічого. Симпатія між ними якась була, - ніби між іншим, але трохи зловтішно підкреслив він. - Однак зараз їй відомо не більше, ніж почула від тебе по мобільному.

Можеш мені повірити, її допитали не лише офіційно… То як?

- Ти все краще за мене знаєш.

- Не думаю, - сказав він.

- Роби так, як вважаєш за потрібне. Я цілком покла даюсь на тебе. На твою силу і мудрість. І він відтанув.

- Я хотів запропонувати тобі пожити в Києві. А потім подумав, що ти не погодишся.

- Як я можу тепер?.. Мене щодня шарпає слідчий. Ти сам усе розумієш, і я тобі вдячна за це.

- Слідчого можна відшити. Цілком законно.

- Не варто. Справа навіть не в ньому. Я мушу знати, що відбувається, - сказала я. - Мушу дочекатися якоїсь розв’язки, інакше здурію.

- Настасю…