Розділ «ІІ»

- Я вас розумію, Анастасіє Михайлівно, - кивнув він. - Але що тут порадиш. Хіба… як той казав, до церкви схо дити. Декому помагає. Тут, у нашому районі, в одному селі є гарна церква. Правда, назва в того села… Гостра Могила, не чули?

Сука ти лягава, - подумала я. - І священик там славний, до того ж народний цілитель, можна сказати, чудотворець.

Вкуси себе за хвоста, сучаро, - порадила я йому по думки, а вголос сказала:

- Я адвентистка сьомого дня. Те, що ви кажете, мені доходить на сьомий день.

До певної міри це була правда. Осяяння прийде до мене пізніше, та поки що просто складалося дивне враження про ці його розпити і поради. Так ніби чоловіка цікавило одне, а доскіпувався він зовсім до іншого. Здавалося, що йому або давно все відомо, або він взагалі нічого не хоче знати і править ці теревені якщо не для власної розваги, то лише для імітації ведення слідства.

- Вибачте, Анастасіє Михайлівно, у вас тут курять?

Я здивовано подивилась на нього. Невже почне шукати недопалки?

- Курять, а що?

- Тоді я з вашого дозволу, як той казав, подимлю трошки. - Він шморгнув «блискавкою» на своїй дермати новій течці і - матінко рідна! - дістав звідти люльку борульку й целофанову папушку тютюну. - Я, знаєте, іноді зловживаю, - сказав винувато і став натоптувати боруль ку, та коли розпихкав її від сірника і, не затягуючись, випустив з рота клубень диму, мене взяв сумнів, що При тула курить по справжньому. Його водяві очка просльо зилися, він підвівся з крісла і, розганяючи рукою дим, підійшов до каміна й присів навпочіпки.

- Я димітиму сюди, - сказав він і втупився очима в коцюбку.

Я була впевнена, що саме з цією метою Притула й роздмухав люлечку, яку носив із собою для таких ось випадків.

- То коли, ви кажете, вони приїжджали до вас вос таннє?

- Та коли ж… Якраз перед тим і приїжджали.

- Перед чим? - великий слідець дивився на мене тепер уже знизу, спідлоба.

- Як він… як його не стало.

- От бачте. Бачите, Анастасіє Михайлівно, як тут багато чого збігається. Приїжджають якісь підозрілі людці, шу кають вашого чоловіка, погрожують, а він тут одразу й щезає. І після того вони більше не з’являються. Не з’яв лялися ж?

- Ні.

- А той один який був із себе?

- Шутий, - сказала я.

- Який-який?