Розділ «Книга третя»

Сержанти блимнули на нього. Вони ненавиділи всіх нас гуртом.

— Ви знаєте дорогу? — спитав один.

— Ні, — відказав я.

Вони перезирнулись

— Краще б зараз же й вирушати,— сказав перший.

— Зараз і вирушаємо. — Я допив вино. Воно добре смакувало після сиру та яблук. — Сир заберіть,— сказав я і вийшов.

Бонелло вийшов за мною, несучи той величезний бутель з вином.

— Ні, завеликий,— сказав я.

Він скрушно подивився на бутель.

— Мабуть, що так. Ану дайте фляги.— Він поналивав фляги, і трохи вина пролилося на кам'яні плити подвір'я. Потім узяв бутель і поставив під самими дверима. — Австріяки знайдуть його, не висаджуючи дверей,— сказав він.

— Ну, в дорогу,— мовив я.— Ми з Піані поїдемо спереду.

Обидва сапери вже сиділи поряд з Бонелло. Дівчата їли сир і яблука. Аймо курив. Ми рушили далі вузьким путівцем. Я оглянувся на дві машини, що їхали слідом за ними, і на будинок. То була добренна, міцна кам'яниця, і залізна огорожка навкруг колодязя була дуже гарна. Попереду нас стелилася вузька розгрузла дорога, обсаджена високим живоплотом. Позаду, тримаючись близько до нас, ішли ще дві наші машини.

Розділ XXIX

Опівдні ми застрягли на грузькій дорозі, десь, як ми обчислили, кілометрів за десять від Удіне. Дощ припинився ще раніше, і ми тричі вже чули, як наближалися літаки, бачили, як вони пролітали над нами, проводили їх очима ген ліворуч, а тоді до нас долинали вибухи бомб з боку шосе. Ми вже кілька годин кружляли заплутаними путівцями, не раз потрапляли на такі, що заводили нас у глухий кут, тоді повертали назад і знаходили інші, але весь час повільно наближались до Удіне. Аж ось машина Аймо, подаючи назад, щоб виїхати з глухого кута, загрузла в м'якому грунті узбіччя, і колеса, буксуючи, вгрузали дедалі глибше, аж поки машина сіла на дифер. Тепер треба було підкопати спереду під колесами, намостити галуззя, щоб бралися ланцюги, а потім штовхати ззаду, доки вона знов виїде на дорогу. Ми повиходили й стояли на дорозі коло машини. Обидва сержанти теж підійшли й заглянули під колеса. А тоді, не кажучи й слова, повернулися й попростували геть дорогою. Я рушив за ними.

— Ану верніться, — сказав я, — і наламайте галуззя.

— Нам треба йти,— відказав один.

— Беріться до діла, — сказав я. — Наламайте галуззя.

— Нам треба йти,— повторив той самий. Другий мовчав. Вони квапились піти. Жоден не дивився на мене.

— Я наказую вам вернутись і наламати галуззя, — сказав я.

Перший сержант обернувся.