Розділ «Книга друга»

Прощавай, зброє

Він помахав рукою з порога, вуса його стирчали догори, смагле обличчя всміхалося. На рукаві він мав зірку в чотирикутній облямівці, бо був майор.


Розділ XVI


Тієї ночі у відчинені балконні двері, крізь які нам було видно ніч над дахами, залетів кажан. У кімнаті було темно, туди доходив лише тьмяний відсвіт нічного міста, і кажан не злякався, а почав собі никати попід стелею, неначе просто неба. Ми лежали й дивилися на нього, і, гадаю, він нас не помітив, бо лежали ми дуже тихо. А коли кажан вилетів геть, ми побачили, як десь ген за вікнами спалахнув прожектор і світляний промінь поповз по небу; ми стежили за ним очима, аж поки він згас і знову стало темно. Вночі повіяв свіжий вітерець, і ми почули голоси зенітників, що чатували біля своєї гармати на сусідньому даху. Стало холоднувато, і вони понадягали плащі. Серед ночі мене пойняв острах, щоб до нас хтось не зайшов, але Кетрін сказала, що всі сплять. За ніч ми один раз заснули, а коли я прокинувся, Кетрін у кімнаті не було, але я почув, як вона йде коридором, а тоді двері відчинились і вона знов лягла поруч мене й сказала, що все гаразд, вона була внизу і там усі сплять. Вона підходила до дверей міс Ван Кемпен і чула, як та дихає уві. сні. Вона принесла сухого печива, і ми з'їли його й випили трохи вермуту. Ми були голодні, але вона сказала, що вранці мені однаково зроблять промивання шлунка. Над ранок, коли вже розвидніло, я знову заснув, а коли прокинувся, побачив, що її знов немає. Вона прийшла свіжа й гарна і сіла на ліжко, і, поки я держав у роті термометр, зійшло сонце, і ми чули дух роси на покрівлях, а потім дух кави з сусіднього даху, де були зенітники.

— Оце б нам піти прогулятися, — сказала Кетрін.— Якби було крісло на колесах, я покатала б тебе.

— А як би я заліз у те крісло?

— Якось примостили б.

— Можна було б виїхати в парк і поснідати на вільному повітрі,— Я визирнув у відчинені балконні двері.

— А насправді ми зробимо ось що, — сказала вона, — підготуємо тебе до відвідин твого приятеля доктора Валентіні.

— По-моєму, він чудова людина.

— Мені він сподобався менше, ніж тобі. Та лікар він, як видно, добрий.

— Іди знов до мене, Кетрін. Прошу тебе, — сказав я.

— Не можна. Так хороше було вночі, правда ж?

— А ти не зможеш чергувати й цю ніч?

— Можливо, що й чергуватиму. Але ти не захочеш до мене.

— Ще й як.

— Ні, не захочеш. Тобі ніколи не робили операції. Ти не знаєш, як тобі буде.

— Буде добре.

— Тебе нудитиме, і ти про мене й не згадаєш.

— Тоді йди до мене зараз.

— Ні, любий, — сказала вона. — Мені треба зробити температурний графік і підготувати тебе.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Прощавай, зброє» автора Ернест Гемінгвей на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга“ на сторінці 16. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи