Розділ «Книга друга»

— Ви й не лежали б. Спершу приймали б сонячні ванни. Потім почали б помалу вправлятися. А тоді вже вам зробили б операцію.

— Ні, я не можу чекати півроку.

Лікар делікатно погладив пальцями кашкет, що його тримав у руці, й усміхнувся.

— Ви так поспішаєте назад на фронт?

— А чом би й ні?

— Дуже похвально, — сказав він,— Ви такий благородний юнак. — Він нахилився й делікатно поцілував мене в чоло. — Я пошлю по Валентіні. Не турбуйтесь і не роз'ятрюйте себе. Будьте розумним хлопчиком.

— Вип'єте зі мною, докторе?

— Ні, дякую. Я взагалі не п'ю.

— По одній. — Я подзвонив швейцарові, щоб він приніс склянки.

— Ні-ні, дякую. Мене чекають.

— До побачення, — сказав я.

— До побачення.

Години за дві до палати зайшов доктор Валентіні. Рухався він дуже стрімко, і кінчики його вусів стирчали догори. Він був у чині майора, мав смагле обличчя і весь час сміявся.

— Як же це ви вскочили в таку халепу? — запитав він. — Ану дайте гляну на знімки. Так... Так... Ага, ось воно... З вигляду ви здорові, мов кінь. А хто ця гарненька дівчина? Ваша кохана? Так я й подумав. Ну чи не паскудство ця війна? Тут болить? Ви славний хлопчина. Будете в мене як новісінький. А тут як? Ну звісно ж, болить. Так вони люблять робити боляче, ці лікарі. Як вас лікували досі? Ця дівчина не говорить по-італійському? Треба навчитися. Прегарна дівчина. Я міг би її навчити. Хай мене теж покладуть у цей госпіталь. Ні, але я неодмінно буду у вас за акушера, безплатно. Вона не розуміє? Вона народить вам гарного хлопця. Такого ж гарного й білявого, як сама. Ну, все добре. Все гаразд. Прегарна дівчина. Спитайте, чи не згодиться вона повечеряти зі мною. Ні, не буду відбивати її у вас. Дякую. Дуже дякую, міс. Оце і все. Все, що я хотів знати.— Він поплескав мене по плечу.— Перев'язувати не треба.

— Вип'єте зі мною чарочку, докторе Валентіні?

— Чарочку? Аякже. Вип'ю десять чарочок. Де вони?

— У шафі. Зараз міс Барклі дістане пляшку.

— За ваше здоров'я. За ваше здоров'я, міс. Прегарна дівчина. Я принесу вам кращого коньяку, ніж цей. — Він утер вуса.

— Коли, ви вважаєте, можна оперувати?

— Завтра вранці. Не раніш. Треба випорожнити шлунок. Промити вам тельбухи. Я зайду до тієї старої внизу і скажу все, що треба. До побачення. До завтра. Я принесу вам кращого коньяку. А ви тут непогано влаштувалися. До побачення. До завтра. Добре виспіться. Я прийду вранці.