Розділ «Книга перша»

Наступного дня ми дізналися, що вночі вище по річці буде атака й що нам належить послати туди чотири машини. I хоч усі говорили про це з великою певністю і стратегічною обізнаністю, проте ніхто не знав нічого до пуття. Я їхав першою машиною і, коли ми поминали в'їзд до англійського госпіталю, звелів водієві спинитись. Решта машин теж стали.

Я вийшов і сказав водіям, щоб їхали далі, а якщо ми не наздоженемо їх до повороту на Кормонс, — щоб почекали нас там. Тоді квапливо рушив алеєю, зайшов у вестибюль і попросив викликати міс Барклі.

— Вона на чергуванні.

— Чи не можна їй вийти хоч на хвилину?

Послали санітара спитати, і він повернувся з Кетрін.

— Я заїхав дізнатися, чи вам краще. Мені сказали, що ви на чергуванні, то я попросив вас покликати.

— Зі мною все гаразд,— сказала вона. — А вчора то, мабуть, від спеки стало трохи млосно.

— Мені треба їхати.

— Я вийду з вами на хвилину.

— Ви справді одужали? — запитав я надворі.

— Так, любий. Ви прийдете ввечері?

— Ні. Я зараз виїжджаю на Плаву — там буде розвага.

— Розвага?

— Навряд чи щось більше.

— Але ж ви повернетесь?

— Завтра.

Вона розстібала щось на шиї. А тоді вклала мені в руку.

— Це святий Антоній. Приходьте завтра ввечері.

— Хіба ви католичка?

— Ні. Але кажуть, що святий Антоній добре вберігає.