Розділ «Книга перша»

— Вас пошлють у госпіталь.

— А не можна мені лишитися тут, лейтенанте?

— Ні, я ж не маю ваших паперів.

З дверей вийшов водій з паперами на поранених у машині.

— Чотирьох у сто п'ятий, двох у сто тридцять другий, — сказав він. То були госпіталі по той бік річки.

— Сідайте за кермо,— звелів я. Тоді допоміг солдатові з грижею сісти поруч нас.

— Ви говорите по-англійському? — запитав той.

— Так.

— Як вам подобається ця проклятуща війна?

— Гірше нікуди.

— Це точно, що гірше нікуди. Побий мене бог, таки гірше нікуди.

— Ви бували в Штатах?

— Еге ж. У Пітсбургу. Я зрозумів, що ви американець.

— Хіба я не добре говорю по-італійському?

— Все одно я зрозумів, що ви американець.

— Маємо ще одного американця,— мовив шофер по італійському, глянувши на солдата з грижею.

— Слухайте, лейтенанте. Ви доконче повинні завезти мене в мій полк?

— Так.

— Бачте, полковий лікар знає, що в мене грижа. Я сам викинув той бісів бандаж, щоб мені погіршало й мене не послали знов на передову.

— Розумію.