Розділ «Частина друга»

Я попрямував до люка. Він був одчинений. Я виглянув на палубу. Замість денного світла, що його сподівався побачити, мене обступала густа темрява. Де ми? Може, я помилився? Невже й досі ніч? Ні! Не видно ані єдиної зірки. Та й вночі не буває такої безпросвітної тьми.

Я не знав, що й подумати, аж несподівано почувся голос:

— Це ви, пане професоре?

— А-а! Капітан Немо, — мовив я, — де ми?

— Під землею, пане професоре.

— Під землею? — крикнув я. — Але ж «Наутілус» пливе?

— Він плаває скрізь.

— Нічого не тямлю.

— Заждіть хвилинку, ввімкнуть прожектора — і ви все зрозумієте.

Я вийшов на палубу і став очікувати. Було так темно, що я не

бачив навіть капітана Немо. Проте, глянувши вгору, помітив над самою головою пасмо блідого світла, чи, скорше, його тьмавий відблиск, що пробивався крізь круглий отвір. В цю мить увімкнули прожектора, і його сяйво поглинуло ту кволу смужечку.

Я зажмурив на мить очі, засліплений світлом. Згодом, призвичаївшись, оглянувся довкола. «Наутілус» стояв. Він звільна похитувався при високому березі, подібному до набережної. Море обернулося на озеро, затиснене звідусіль мурами. В діаметрі воно сягало двох миль, — отже, шести миль в обводі. А що озеро, безперечно, десь на глибині сполучалося з океаном, той рівень води, як показував манометр, був однаковий і в озері, і в океані. Високі гранітні стіни, похило замикаючись на висоті п'ятсот — шістсот метрів, височіли над озером, неначе величезна перекинута лійка. Крізь її круглий отвір і пробивалося бліде денне світло.

Перше ніж уважно обстежити величезну печеру і встановити, чи це витвір людських рук, а чи природи, я підійшов до капітана Немо.

— Де ми? — запитався я.

— У надрах згаслого вулкана, — відповів капітан, — що його після якогось тектонічного струсу залило море. Поки ви, пане професоре, спали, «Наутілус» проник до цієї лагуни природним каналом, що утворився на глибині десяти метрів від океанської поверхні. Це «Наутілусова» гавань, гавань певна і зручна, захована від людських очей і захищена од вітрів усіх румбів! Знайдіть мені на берегах ваших материків або островів хоча б один рейд, котрий би міг так надійно захистити судно проти несамовитих ураганів.

— Звичайно, — відповів я, — тут ви, капітане, в цілковитій безпеці. Хто може загрожувати вам у надрах вулкана? Одначе в його верховині я помітив якийсь отвір!

— Так, це кратер. Кратер, що колись вивергав лаву, сірчану пару і полум'я, а зараз подає нам чисте, свіже повітря.

— А що воно за вулканічна гора?

— Один із багатьох островів, якими всіяна вся ця частина океану. Як на моряків, це звичайнісінький риф, а для нас — величезна печера. Я трапив на неї випадково, і вона стала нам у великій пригоді.

— А не можна проникнути сюди кратером?