Розділ «Частина перша»

— Яка саме, пане професоре?

— «Наутілус», як і корвети, сів на мілину.

— «Наутілус» не сідав на мілину, пане професоре, — холодно заперечив капітан Немо. — «Наутілус» так улаштований, що може відпочивати на морськім лоні, і мені не доведеться, як Дюрвілеві, умиватися кривавим потом, аби його здійняти. «Астролябія» та «Зеле» мало не загинули в цьому самому місці, а моєму «Наутілусові» не загрожує жодна небезпека. Завтра морський приплив стиха підійме його, і він полине далі, розтинаючи океанські води.

— Капітане, — почав я, — немає жодного сумніву…

— Завтра, — проказав, підводячись, капітан Немо, — завтра, о другій годині сорок хвилин пополудні, «Наутілус» підійметься над рифами і, неушкоджений, вийде з Торресової протоки.

По цих словах, мовлених досить гостро, капітан Немо злегка вклонився. Це означало, що розмову скінчено; я встав і пішов до своєї каюти.

Там я застав Конселя, цікавого взнати наслідки мого побачення з капітаном.

— Друже мій, — мовив я, — коли я сказав, що папуаси складають загрозу «Наутілусові», капітан посміявся з мене. Єдина моя рада — покластися на капітана та й спокійно спати.

— Чи потребує пан професор моїх послуг?

— Ні, друже мій! А що робить Нед Ленд?

— З дозволу пана професора, — відповів Консель, — Нед готує кенгуровий паштет. Каже, що вийде лакома штука.

Консель пішов до своєї каюти, а я ліг спати. Тільки сон мене не брав. Я чув нестямні вигуки дикунів, що шастали палубою. Так проминула ніч. Команди «Наутілуса» не видно й не чутно. Людоїди турбували команду не більше, аніж турбують солдатів у бліндованім форту мурахи, що повзають зокола.

Устав я о шостій ранку. Люк було зачинено. Повітря в судні ще не поновлювалося, проте помпи аварійних резервуарів уже освіжили його кількома кубічними метрами кисню.

До обіду я працював у своїй каюті і навіть мигцем не бачив капітана Немо. На судні не помічалось ніяких готувань до відплиття.

Я почекав іще трохи, а тоді вийшов до салону. Годинник показував пів на третю. За десять хвилин приплив мав сягти найвищого рівня, і, якщо капітан Немо не схибив у розрахунках, «Наутілус» ураз звільниться з цупких обіймів протоки. Інакше доведеться йому довгі місяці спочивати на кораловім ложі.

Аж раптом корпус «Наутілуса» разів кілька здригнувся, звістуючи близьке звільнення. Заскреготіла обшивка, черкаючи шорсткі вапнякові нашарування коралового дна.

Рівно о другій годині тридцять п'ять хвилин до салону ввійшов капітан Немо.

— Відчалюємо! — сказав він.

— О! — вигукнув я.

— Я наказав відчинити люка.