Розділ «Академія Ґейтена»

— А що, траплялися нещасні випадки? — запитав Том.

— О, так, — сказав Похідний Рюкзак з моторошною байдужістю. — Нещасні випадки трапляються завжди, бо люди є люди. Але будинків повно, так що з вами це не обов'язково мусить статися. Просто виставте черевики за поріг.

— А звідки ви це знаєте? — запитала Аліса.

Він посміхнувся їй, і від цього його обличчя стало набагато приємнішим. Перед Алісою годі було втримати посмішку, бо вона була молода і гарненька — навіть о третій годині ночі.

— Люди говорять, я слухаю. Я говорю, іноді інші слухають. Ви слухали?

— Так, — підтвердила Аліса. — Слухати я вмію — це одна з моїх сильних сторін.

— Тоді передайте далі. Досить з нас і того, що доводиться боротися з ними. — Уточнювати не було потреби. — Не вистачало, Щоб ми билися між собою.

Клай подумав про Наталі та її пістолет двадцять другого калібру і сказав:

— Це точно. Спасибі.

— Це ж «Полька пивного барильця», правда? — запитав Том.

— Так, синку, — відповів йому Похідний Рюкзак. — Майрон Флорен на акордеоні. Царство йому небесне. Ви можете перебути у Ґейтені. Це невеличке гарне село по дорозі, приблизно за дві милі звідси.

— Ви там збираєтеся зупинитися? — запитала Аліса.

— Ні, ми з Рольфом, мо', проберемося трохи далі.

— Чому?

— Тому що ми можемо, і крапка, маленька леді. Гарного вам дня. Цього разу вони не заперечили йому, і хоча обом чоловікам було під сімдесят, вони швидко зникли з поля зору, за променем одного-єдиного ліхтарика, який тримав у руках Наплічник — Рольф.

— Лоуренс Вельк і його «Композитори шампанського», — захоплено повторив Том.

— «Прогулянка слоненяти», — сказав Клай і розсміявся.

— А чому для Доджа теж тоді були непогані часи? — захотіла дізнатися Аліса.

— Гадаю, тому, що він міг, — відповів Том і розреготався, побачивши на її обличчі розгублений вираз.

Музика лунала з Ґейтена, невеличкого гарного села, у якому їм порадив зупинитися Похідний Рюкзак. За гучністю вона не могла зрівнятися з концертом «AC/DC» у Бостоні, на який Клай ходив ще підлітком, — після цього у нього ще довго дзвеніло у вухах, — але все-таки була досить гучною і викликала в пам'яті літні концерти груп, які він відвідував у Саут-Бертвіку з батьками. Насправді він уявляв собі, що джерело музики неодмінно буде виявлено у ґейтенскому міському парку: буцімто якийсь літній чоловік (не мобілоїд, а одурманений лихом) забрав собі у голову зробити музичний супровід для масового переселення, поставивши щось стареньке і легке та пропускаючи цю музику через гучномовці з живленням від батарейок. У Ґейтені справді був міський парк, але він був безлюдний, за винятком кількох людей, що у світлі ліхтариків і гасових ламп їли чи то пізню вечерю, чи то ранній сніданок. Місце, звідки линула музика, було трохи далі на північ. На той час Лоуренс Вельк поступився місцем трубачеві, який грав таку спокійну мелодію, що від неї хилило на сон.