Розділ «Академія Ґейтена»

Зона покриття

— Це ж Вінтон Марсаліс, правда? — запитав Клай. Він сам уже дійшов висновку, що на цю ніч з них досить, бо Аліса здавалася смертельно втомленою.

— Він чи Кенні Джі, — відповів Том. — Ти ж знаєш, що сказав Кенні Джі, коли вийшов із ліфта?

— Ні, — сказав Клай, — але ти мені це скажеш, я впевнений.

— «Ого! А там ковбасить!»

— Це так смішно, що моє почуття гумору не витримало і вибухнуло, — уїдливо відзначив Клай.

— Не доганяю, — здивувалася Аліса.

— Це навіть пояснювати не варто, — відповів їй Том. — Слухайте, здається, з нас уже годі. Я зараз помру.

— І я, — закивала Аліса. — Думала, що завдяки грі у футбол я у формі, але справді втомилася.

— Еге ж, — погодився Клай. — Разом з дитиною нас уже троє.

Вони вже проминули квартал ґейтенських крамниць, і, згідно з дороговказами, Мейн-стрит — те саме, що й траса-102, — тепер стала Академічною авеню. Клая це не здивувало, бо вивіска на околицях міста стверджувала, що Ґейтен — це батьківщина історичної Академії Ґейтена, закладу, неточні чутки про який долітали до Клая. Він гадав, що це одна з тих приватних середніх шкіл Нової Англії для хлопчиків, які не можуть навчатися в Ексетері чи Мільтоні. І чекав, що вони втрьох досить скоро опиняться у володіннях королів-бюргерів, з крамницями, де продаються теплі кашне, і мережею мотелів, проте ця частина нью-гемпширської траси-102 виявилася забудованою дуже охайними будиночками. Проблема була у тому, що перед більшістю дверей стояли черевики — часом навіть по чотири пари.

Подорожні знаходили собі прихисток на наступний день, і пішохідний рух ставав менш жвавим. Біля автозаправки «Сітґо на Академічній», наблизившись до колон, обкладених булижниками, Що обрамлювали під'їзну алею, вони почали наздоганяти трійцю: двох чоловіків і жінку. Усі вони вже давно досягли середнього віку. Ці троє, повільно бредучи тротуаром, обдивлялися кожний будинок, шукаючи той, перед дверима якого не буде черевиків. Жінка сильно кульгала, і один із чоловіків притримував її за талію.

Академія Ґейтена була ліворуч, і Клай збагнув, що музика (у той момент звучала монотонна, переобтяжена струнними, версія «Забери мене на місяць») лунала звідти. Він помітив іще дві речі. По-перше, дорожнього сміття — порваних пакетів, недоїдених овочів, обгризених кісток — тут було особливо багато, а найбільш засміченим виявився поворот на посилану гравієм під'їзну доріжку до Академії. По-друге, там стояло двоє людей. Одним із них був старий сутулий чоловік, що спирався на палицю. Інший — хлопчик з акумуляторним ліхтарем, затиснутим між черевиками. На вигляд йому було років дванадцять, не більше. Він прихилився до однієї з колон і дрімав. Хлопчик був вдягнений у щось схоже на шкільну форму: сірі брюки, сірий светр, бордовий піджак із гербом.

Коли трійця, що була попереду Клая та його друзів, порівнялася з під'їзною доріжкою Академії, старий, вдягнений у твідовий піджак із латками на ліктях, звернувся до них пронизливим, «мене-почують-у-найдальшому-кутку-аудиторії» голосом.

— Здрастуйте, люди! Здрастуйте, кажу вам! Чи не зайдете до нас? Ми можемо надати вам притулок, але, найважливіше, ми повинні...

— Ми нічого не повинні, пане, — сказала жінка. — У мене чотири мозолі, по два на кожній ступні, вони лопнули, і я ледве йду.

— Але ж тут багато місця... — почав старий. Чоловік, що підтримував жінку, певне, зиркнув на нього з такою неприязню, що старий замовк. Трійця проминула під'їзну доріжку, колони і вивіску на старомодних залізних гачках у формі літери «S». На вивісці був напис «АКАДЕМІЯ ҐЕЙТЕНА ЗАСНОВАНА 1846» і «Юний розум — світоч у темряві».

Старий знову згорбився над своєю палицею, але потім побачив Клая, Тома та Алісу, які наближалися, й ще раз розправив плечі. Здавалося, що він от-от покличе їх, але потім, очевидно, передумав, бо вирішив, що його викладацький метод не спрацьовує. Замість цього він ткнув свого напарника у ребра кінчиком палиці. Хлопчик розпрямився з диким виразом на обличчі, а за їхніми спинами, там, де в темряві бовваніли цегляні будівлі, розташовані на схилі пологого пагорба, «Забери мене на місяць» змінилася таким само млявим виконанням композиції, яка колись, можливо, називалася «Я тебе забуду».

— Джордане! — наказав старий. — Твоя черга! Запроси їх!

Хлопчик на ймення Джордан здригнувся, блимнув очима на старого, тоді перевів похмурий недовірливий погляд на трійцю нових незнайомців, що наближалися. Клаєві згадалися Шалений Заєць й Сонько з «Аліси у країні чудес». Може, й дарма — швидше за все, що дарма, — але він був дуже втомлений.

— Та ці такі самі, сер, — сказав хлопчик. — Вони не зайдуть. І ніхто не зайде. Ми спробуємо знову завтра вночі. Я хочу спати.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зона покриття» автора Кінг Стівен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Академія Ґейтена“ на сторінці 11. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи