Розділ «Молден»

— Погляньте на маленьку тачку, коло якої він сидить. Зверніть увагу на колесо.

Клай вже бачив те, про що вона говорила, — там були розкидані шматки гарбузової шкірки, м'якоті та насіння.

— Він вдарив гарбузом об тачку, щоб розтрощити його і дістати те, що всередині, — пояснила Аліса. — Думаю, він один із них...

— Так, він точно один із них, — сказав Клай. Механік Джордж сидів у саду, розставивши ноги, і Клай побачив, що вчора по обіді він забув усе, чого вчила його мама, коли казала спускати штати перед тим, як сходити по-великому.

—  ...але ж він скористався тачкою як знаряддям. Як на мене, не дуже схоже на божевільного.

— Один із них учора користувався ножем, — відзначив Том. — А інший фехтував двома автомобільними антенами.

— Так, але ж... здається, це щось інше.

— Ти маєш на увазі, що цей не такий агресивний? — Том знову подивився на непроханого гостя у своєму саду. — Мені чомусь не хочеться виходити і з'ясовувати це.

— Ні, я не це мала на увазі. Не те, що він сумирний. Не знаю, як пояснити точно.

Клай, здається, зрозумів, про що вона говорить. Агресія, свідками якої вони стали вчора, була істотою, що наосліп мчить уперед. Озброєна тим, що трапилося під руку. Так, був бізнесмен з ножем і накачаний молодий чоловік, який, біжучи, розмахував автомобільними антенами, але ще був чоловік у парку, що зубами відірвав собаці вухо. Світла Фея теж пустила в хід зуби. Те, що вони бачили зараз, дуже відрізнялося від баченого раніше, і не тільки тому, що мало стосунок до їжі, а не до вбивства. Але, як і Аліса, Клай не міг точно вловити суть цієї відмінності.

— О Боже, ще двоє, — сказала Аліса.

У прочинену хвіртку за будинком увійшли жінка років сорока у брудному брючному костюмі і літній чоловік, одягнений у шорти для бігу і футболку з написом «СИВА СИЛА» спереду. На жінці у брючному костюмі була зелена блузка, що зараз звисала лахміттям, відкриваючи чашечки блідо-зеленого бюстгальтера. Літній чоловік сильно кульгав, на кожному кроці викидаючи лікті вбік, щоб утримати рівновагу. Його кістлява ліва нога, на якій бракувало кросівки, була вкрита шаром закипілої крові. З лівої щиколотки звисали залишки спортивної шкарпетки, закаляної кров'ю та брудом. Трохи задовге сиве волосся старого на зразок каптура обрамляло обличчя, на якому застиг байдужий вираз. Обстежуючи двір і сад, жінка в брючному костюмі весь час повторювала той самий звук — «Ґум! Ґум!». Вона глянула на Джорджа — Пожирача Гарбузів ніби на порожнє місце, і попростувала повз нього до огірків, що ще залишилися на грядці. Біля них стала навколішки, зірвала один зі стебла і захрумтіла ним. Старий у футболці з написом «СИВА СИЛА» попрямував у кінець саду і на мить закляк там, наче робот, у якого сіла батарейка. У нього на носі були маленькі золоті окуляри — для читання, подумав Клай, — які виблискували у вранішньому світлі. На Клая він справляв враження людини, яка колись була дуже розумною, але зараз стала надзвичайно тупою.

Затамувавши подих, троє людей, що скупчилися в кухні, дивилися у вікно.

Погляд старого спинився на Джорджеві, який викинув шкірку гарбуза, оглянув те, що залишилося, і продовжив снідання, знову зануривши обличчя у гарбуз. Зовсім не виявляючи до новоприбулих агресії, він наче їх не помічав.

Старий пошкутильгав уперед, нахилився і потягнув на себе гарбуза розміром з футбольний м'яч. Від Джорджа його відділяло менше ніж три фути. Згадавши запеклу бійку біля станції метро, Клай затамував подих і чекав.

Він відчув, як Аліса стиснула його руку. Усе сонне тепло вивітрилося з неї.

— Що він збирається робити? — пошепки запитала вона. Клай тільки похитав головою.

Старий спробував відкусити від гарбуза і тільки вдарився об нього носом. Це мусило б розсмішити, але ніхто не засміявся. Від удару окуляри з'їхали з перенісся, і він повернув їх на місце таким звичним жестом, що на мить Клай засумнівався, чи, бува, не він сам божевільний.

— Ґум! — скрикнула жінка в подертій блузці й викинула наполовину з'їденого огірка. Помітила кілька пізніх помідорів і поповзла до них, теліпаючи волоссям перед очима. Її брюки на сідницях були сильно забруднені.

Старий накинув оком на декоративну тачку. Він потягнув до неї гарбуза і, схоже, відзначив для себе, що біля неї сидить Джордж. Він з викликом здійняв голову вгору і дивився на механіка. Однією рукою, вкритою помаранчевим ошматтям, Джордж жестом показав на тачку, жестом, який Клай бачив сотні разів.