Розділ «Кашвак»

— Мені снилося це місце, — напруженим голосом сказав Джордан.

— Справді? — вигукнув Клай. — Мені теж.

— Написи «Кашвак дорівнює Без-Моб» привели нормальних сюди, — провадив далі Джордан. — Це було схоже на контрольно-пропускні пункти, правда, Клаю?

— Щось на зразок того, — озвався Клай. — Дуже схоже на КПП.

— У них були великі картонні коробки, вщент заповнені мобільниками, — додав Джордан. Цієї деталі зі свого сну Клай не пригадував, але не мав сумнівів, що так і було. — Цілі гори мобільників. І кожен нормальний мав змогу зробити один дзвінок. Стадо щасливих баранів.

— Коли тобі це снилося, Джорді? — спитала Деніз.

— Минулої ночі. — Джордан зустрівся поглядом із Клаєм, який дивився у дзеркало заднього огляду. — Вони знали, що не розмовлятимуть з тими людьми, з якими хотіли поговорити. У глибині душі знали. Але все одно дзвонили. Брали телефони. І слухали. Більшість із них навіть опору не чинили. Чому, Клаю?

— Гадаю, тому що вони втомилися боротися, — озвався Клай. — Утомилися бути іншими. Хотіли слухати «Прогулянку слоненяти» по-новому.

Вони проминули сплюндроване поле, на якому стояли намети. Попереду траса розгалужувалася, й від неї відходив брукований бічний шлях. Ця об'їзна дорога була ширшою і рівнішою за саму трасу. Потік фонерів повертав на неї та зникав у лісовій просіці. Над верхівками дерев десь на відстані приблизно півмилі височіла споруда, схожа на підйомний кран, яку Клай теж упізнав, бо бачив уві сні. І подумав, що це, мабуть, якийсь атракціон — можливо, вишка для стрибків із парашутом. На перетині траси й об'їзної дороги стояв рекламний щит, на якому було зображено цілу родину — тата, маму, синочка й маленьку донечку, — що з посмішками на задоволених обличчях прямувала в казкову країну атракціонів, ігор і сільськогосподарських експонатів.

ЯРМАРОК ПІВНІЧНИХ ОКРУГІВ ГАЛАКОНЦЕРТ ІЗ ФЕЄРВЕРКАМИ П'ЯТОГО ЖОВТНЯ ВІДВІДАЙТЕ КАШВАКАМАК-ХОЛ «НОРТ-ЕНД» ВІДЧИНЕНИЙ ЦІЛОДОБОВО З 5 ДО 15 ЖОВТНЯ ВИ БУДЕТЕ У ЗАХВАТІ!!!

Під щитом стояв Лахмітник. Піднявши одну руку, він жестом звелів їм зупинитися.

«Ісусе, — подумав Клай і припаркував мікроавтобус поряд із ним. Погляд очей Лахмітника, які Клай так і не зміг правильно передати на малюнку в Ґейтені, був водночас холодним і сповненим недоброзичливого зацікавлення. Клай переконував себе у тому, що таке поєднання просто не можливе, але так і було. Здебільшого холодна тупість була єдиним їх виразом, але лише секунда — і їй на зміну приходить навдивовижу неприємна ненажерливість. — Не може бути, щоб він хотів сісти до нас у автобус».

Але саме цього, схоже, й хотів Лахмітник. Склавши долоні разом, він підніс їх до дверей і розвів у різні боки. Жест був досить кумедним: схожим жестом люди показують, що пташка полетіла. Та самі руки темношкірого були чорними від бруду, а мізинець на лівій зламаний у двох місцях.

«Це і є нові люди, — подумав Клай. — Телепати, яких треба купати».

— Не впускай його, — благально мовила Деніз. Її голос тремтів. Клай уже помітив, що конвеєр фонерів, який рухався ліворуч від автобуса, зупинився, тож у відповідь покачав головою.

— Немає вибору.

«Вони зазирнуть тобі у голову і що побачать? Що ти думаєш про довбаний мобільний телефон, от що!— сказав йому Рей... майже пирхнув. — А про що ще всі думають з першого жовтня?»

«Сподіваюся, це так, Рею, — подумав він, — бо до настання темряви ще залишається півтори години. Як мінімум півтори години».

Він смикнув за важіль, що відчиняв двері, і Лахмітник із порваною губою, що звисала, перетворюючи рот на сардонічну посмішку, зайшов у автобус. Вкрай худий, брудна червона кофта висить на плечах, як на вішаку. Ніхто з нормальних у автобусі чистотою не вирізнявся, бо особиста гігієна з першого жовтня втратила значення, але від Лахмітника ішов такий важкий і сильний сморід, що у Клая почали сльозитися очі. Такий дух ішов би від гострого сиру, якби його залишили в теплій кімнаті на видержку.

Лахмітник опустився на сидіння біля дверей, обличчям до крісла водія, і подивився на Клая. Якусь мить він просто дивився своїми тьмяними очима, у яких прозирало моторошне зацікавлення.

Мовчанку порушив Том. Він заговорив тонким голосом, у якому звучала лють. Такі нотки Клай чув тільки одного разу, коли Том казав повнявій жінці — біблійній проповідниці: «Ну все, приїхали», коли та почала відправляти перед Алісою службу про кінець світу.