Розділ «ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА»

308] «Зевсе, наш батьку, володарю Іди, преславний, великий! 309] Дай, щоб ласкаво прийняв мене славний Ахілл, з милосердям, 310] Ще й бистролетного птаха праворуч пошли мені з неба, 311] Віщого птаха, який і самому тобі найлюбіший 312] І найсильніший з птахів, щоб, на власні побачивши очі, 313] Впевнено я прямував на човни бистрокінних данаїв».

314] Так він моливсь громовержцю. І вчув його Зевс велемудрий, 315] І надіслав він орла, найпевнішого віщого птаха, 316] Темнопір'ястого звірів ловця, що беркутом зветься. 317] Наче у високоверхих покоях багатого мужа 318] Двері з міцними запорами, саме такими завбільшки 319] Крила обидва були у орла. Над містом праворуч 320] Він пролетів. Цю ознаку побачивши, вельми зраділи 321] Люди троянські, серця їм у грудях усім звеселились.

322] Став, поспішаючи, старець Пріам на свою колісницю 323] Й коней мерщій із подвір'я погнав повз лункий передсінок. 324] Мули тягли ваговитий повіз чотириколісний, 325] Ними тямущий Ідей керував; а позаду їх бігли 326] Коні, що їх батогом підганяючи, їхав поспішно 327] Ними по місту Пріам. Проводжать його вийшли всі близькі 328] В смутку великому, начебто їхав він смерті назустріч. 329] А як, спустившись із міста, дісталися вже на рівнину, 330] До Іліона назад і синове, й зяті його разом 331] Всі повернулись. Самі ж бо від широколунного Зевса 332] Не заховались на полі, – побачив він, зглянувсь на старця, 333] І до Гермеса, до любого сина свого, тоді мовив:

334] «Любо, Гермесе, тобі й наймиліше із смертними бути 335] В приязні й поміч в біді подавати, кому забажаєш. 336] Йди ж і Пріама проводь до ахейських човнів глибодонних, 337] Так, щоб ніхто із данаїв не бачив його й не помітив, 338] Поки щасливо не дійде він аж до намету Пеліда».

339] Мовив він так, і послухав тих слів його світлий дозорець. 340] Тої ж хвилини до ніг золоті підв'язав він підошви, 341] Гожі й нетлінні, що всюди із подувом вітру найлегшим – 342] І по воді, й по безкраїх просторах землі – його носять, 343] Жезл захопив, що, як схоче, ним сонну на очі дрімоту 344] Людям наводить, заснулого ж може так само збудити. 345] Взявши той жезл, могутній помчав із ним світлий дозорець, 346] Вмить долетів до рівнини троянської й вод Геллеспонту 347] Й біг суходолами, постать прибравши вождевого сина 348] З першим пушком на щоках, у розквіті років найкращих!

349] Ті ж два тим часом минули вже їла велику могилу 350] Й мулів та коней своїх зупинили, щоб їх напоїти

351] З річки. Вже тіні вечірні на землю лягали навколо. 352] Раптом Гермеса побачивши перед собою, окличник 353] Зразу помітив його і так до Пріама промовив:

354] «Глянь, Дарданіде, уважніш! Нам діяти треба обачно. 355] Мужа я бачу, – боюсь, чи не ждать нам від нього напасті! 356] Швидше тікаймо на конях, а ні – до колін припадімо 357] Й ревно благаймо його, щоб мав він до нас милосердя!» 358] Мовив він так, і жахнувся старий, аж серце завмерло, 359] Й стало волосся сторчма на згорбленім тілі старечім, 360] Весь він закляк. Підійшовши до нього, Гермес-доброчинець 361] Старця за руки узяв, і розпитувать став, і промовив: 362] «Батьку, куди це ти коней і мулів своїх поганяєш 363] В ніч божественну оцю, коли смертні усі спочивають? 364] Ти не боїшся ахеїв, що зовсім відціль недалеко 365] Дихають сили лихої й ворожої злоби диханням? 366] А як побачив би хто, як у млі бистролетної ночі 367] Стільки скарбів ти везеш, – що б відчув ти тоді своїм серцем? 368] Не молодий-бо ти й сам, ще й старий, хто тебе супроводить, – 369] Як оборонитесь ви, коли хтось нападе на вас перший? 370] Я ж не вчиню тобі жодного лиха і навіть од інших 371] Оборонятиму: схожий на рідного ти мого батька».

372] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий: 373] «Все так направду і є, як кажеш ти, люба дитино! 374] Та із богів свою руку простер уже хтось наді мною, 375] Давши такого, як ти, супутника стріти в дорозі 376] Доброзичливого, гарного й зростом своїм, і на вроду, 377] Мудрого розумом, – видно, в щасливих батьків ти родився». 378] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець: 379] «Так, справедливо усе й до ладу ти, старче, говориш. 380] Ти мені от що скажи, та розказуй одверто і щиро: 381] Чи виправляєш кудись до чужинних людей ти численні, 382] Цінні скарби свої, щоб зберегти їх для тебе, напевне, 383] Чи залишити готові усі Іліон ви священний, 384] Страхом охоплені? Найсміливіший у війську загинув, 385] Син твій! Нічим же не гірший в бою він за воїв ахейських». 386] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий: 387] «Хто ж бо ти сам, мій найкращий? В яких ти батьків народився? 388] Як же ти гарно про сина мого безталанного мовиш».

389] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець: 390] «Хочеш ти, видно, про Гектара, старче, мене розпитати. 391] Часто в боях, де слави мужі набувають, на власні 392] Очі я бачив його, навіть в день той, коли, одігнавши 393] До кораблів, побивав аргеїв він гострою міддю. 394] Стоячи здалеку, ми дивувалися. Битися з вами 395] Забороняв нам Ахілл, що на сина Атрея був гнівний. 396] Сам я – товариш його, на однім кораблі з ним прибулий.

397] Із мірмідонян я родом, мій батько – славетний Поліктор, 398] Муж він заможний, роками такий же, як ти, староденний. 399] Шестеро дома лишилось синів його, я ж оце сьомий. 400] Випав мені жеребок – Ахілла сюди проводжати. 401] Від кораблів оце я прийшов на рівнину. З світанням 402] Мають із боєм на місто іти бистроокі ахеї. 403] Вже надокучило тут їм без діла сидіти, й не можуть 404] Стримати їх поривання до бою державці ахейські».

405] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий: 406] «Якщо ти справді товариш Ахілла, сина Пелея, 407] То я благаю тебе, розкажи мені щиро всю правду. 408] Чи біля бистрих човнів лежить іще син мій, чи кинув 409] Псам на поталу Ахілл його, геть на шматки порубавши?» 410] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець: 411] «Старче, ні пси, ані хижі птахи його ще не терзали, 412] Він у наметі Ахілловім, перед човном його бистрим, 413] Все ще лежить. Дванадцять минуло вже днів, але й досі 414] Тіло його не гниє, не їдять його трупа жадливо 415] Черви, що воїв тіла, полеглих в бою, пожирають. 416] Правда, щодня, ледве рання засяє зоря богосвітла, 417] Труп він волочить нещадно круг гробу коханого друга, 418] Але йому це не шкодить. Ти б, глянувши, й сам здивувався: 419] Він як росою омитий лежить, ні краплиночки крові, 420] Ані пляминки на ньому, – всі загоїлись рани, 421] Що завдали йому гострої міді численні удари. 422] Так-то піклуються сином твоїм безпечальні богове, 423] Навіть і мертвим, – мабуть, усім серцем вони його люблять». 424] Мовив він так, і старець зрадів, і до нього промовив: 425] «О, як то добре, дитино, приносити жертви належні 426] Вічним богам. Тож і син мій, коли іще був він у мене, 427] Не забував у господі богів, що живуть на Олімпі, – 428] Тим-то вони і по смертному часі його спогадали. 429] Ти ж у дарунок прийми од мене цей келих чудовий, 430] Стань біля мене й під захистом вічних богів олімпійських 431] Сам проведи до намету славетного сина Пелея».

432] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець: 433] «Юного, старче, мене спокушаєш, та марно схиляєш 434] Поза Ахіллом коштовні дарунки від тебе прийняти. 435] Цілим-бо серцем своїм і соромлюся я, і боюся 436] В чімсь обмануть його, щоб не зазнать за це лиха пізніше! 437] А провожать тебе я хоч до славного Аргоса радий, 438] Охоронять на швидких кораблях і шляхах сухопутних. 439] Хто б на такого не зважив супутця й напав би на тебе». 440] 1 Мовив слова ці Гермес-доброчинець і скочив на повіз, 441] В руки могутні мерщій ухопив батога він і віжки 442] І надихнув незвичайної прудкості коням і мулам.

443] Швидко домчали до валу навкруг кораблів і до рову, 444] Де перед тим вартові готували ахеям вечерю. 445] Сон на сторожу пролив проводар тоді, світлий дозорець, 446] Всіх він приспав і, відсунувши засуви й браму розкривши, 447] Старця Пріама завів і його колісницю з дарами. 448] От до високого врешті вони добулися намету 449] Сина Пелея, – його мірмідонці йому збудували, 450] В лісі ялин нарубавши, а зверху поклали покрівлю 451] Із очерету пухнастого, в луках його назбиравши. 452] Опорядили вождеві й подвір'я навколо намету, 453] Тином обвівши густим. Замикалася брама єдиним 454] Засувом, теж ялиновим, важенним таким, що ахейських 455] Троє мужів засували його й відмикали ще троє 456] Інших мужів. Ахілл же і сам його міг засувати. 457] Браму оцю відчинив перед старцем Гермес-доброчинець, 458] Славні дарунки завіз прудконогому сину Пелея, 459] Із колісниці на землю зійшов і до старця промовив:

460] «Старче мій, бог я безсмертний, Гермес – я до тебе з Олімпу 461] Посланий, – батько звелів мені бути твоїм провожатим. 462] Та вже й вертатися час. Потрапляти на очі Ахіллу 463] Я б не хотів. Безсмертному богові все ж непристойно 464] Перед всіма так одверто у смертних приймати гостину. 465] Ти ж до намету ввійди і, коліна обнявши Пеліда, 466] Батька ім'ям, пишнокосої матері й любого сина 467] Щиро благай його, поки дух йому в грудях зворушиш».

468] Мовивши так, Гермес до Олімпу високого швидко 469] Злинув. На землю тоді Пріам з колісниці зіскочив 470] І, візника залишивши Ідея на місці, щоб бистрих 471] Коней і мулів стеріг, подався їздець староденний 472] Прямо до дому, де Зевсові любий Ахілл мав оселю. 473] Там він застав його й друзів, що одаль сиділи. Лиш двоє – 474] Автомедонт благородний і Алкім, Ареєва парость, – 475] Услугували йому. Вечеряти щойно скінчив він – 476] їжі спожив і пиття. Перед ним іще стіл залишався. 477] В дім непомітно ввійшов великий Пріам і, схилившись, 478] Став обнімати коліна Ахіллові, ще й цілувати 479] Руки страшні, що в нього численних синів повбивали. 480] Так, наче муж, що, в рідному краї убивши людину, 481] На чужину утікає в нестямі і, раптом зайшовши 482] В дім до мужа багатого, подив усіх викликає, 483] Так здивувався Ахілл, боговидого старця впізнавши, 484] Враз здивувались і інші, й одні позирнули на одних. 485] Тільки Пріам, озвавшись, промовив до нього з благанням:

486] «Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле! 487] Так же, як я, стоїть він на старості скорбнім порозі. 488] Може, в цю саму хвилину сусіди йому учиняють

489] Утиски й нікому ту небезпеку й біду відвернути.

490] Все ж він, принаймні почувши про те, що живий ти і цілий, 491] Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію 492] Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої. 493] Я ж, нещасний без краю, найкращих синів породив я 494] В Трої розлогій, а нині нікого мені не лишилось. 495] Аж п'ятдесят їх у мене було до приходу ахеїв, 496] З них дев'ятнадцять від лона були однієї дружини, 497] Решту – інші жінки у моїх породили покоях, 498] Та багатьом із них лютий Арей вже знесилив коліна. 499] Хто ж був єдиний у мене, що й Трою, й самих захищав нас, 500] Той в обороні вітчизни недавно тобою убитий – 501] Гектор. Тож задля нього й до цих кораблів я ахейських 502] Нині з благанням прийшов і викуп приніс незліченний. 503] Бійся, Ахілле, богів і зглянься ласкаво на мене, 504] Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний, 505] Те-бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земнородний, – 506] Рук убивці синів своїх я доторкаюсь губами!»

507] Мовив це, й пам'ять про батька збудив, і викликав сльози. 508] Взявши за руку, лагідно все ж одхилив той старого. 509] Так спогадавши обидва, – той Гектора-мужезвитяжця, 510] Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши, 511] Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом 512] Тяжко журився, – і стогін їх сумно лунав по покоях. 513] А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий, 514] З серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання, 515] З крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого, 516] Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву, 517] І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим: