Розділ «ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА»

159] Мовив він так. Іріда, як вихор, із вістю помчала, 160] В дім до Пріама ввійшла вона й плач там застала й ридання. 161] Діти сиділи в журбі серед двору круг батька старого, 162] Слізьми свою окропляючи одіж, а батько між ними, 163] В плащ свій закутавшись щільно, лежав, і густо покрита 164] Дужа потилиця й вся була голова у старого 165] Пилом, що, в бруді валяючись, сам назбирав він на себе; 166] Плакали й доньки його із невістками разом у домі

167] І поминали хоробрих бійців багатьох, що, руками 168] Дужих аргеїв повбивані, душі свої загубили. 169] Перед Пріамом спинившись, провісниця Зевсова стиха 170] Заговорила, і раптом обняв йому трепет коліна.

171] «Серцем дерзай, Дарданіде Пріаме, нічого не бійся! 172] Я не з лихою вістю приходжу до тебе сьогодні: 173] Добру пораду несу я, – великого вісниця Зевса. 174] Він і здаля тобою піклується й серцем жаліє. 175] Каже Кронід богосвітлого Гектора викупить тіло, 176] Давши Ахіллові гойні дари, щоб його вдовольнити. 177] Йди лиш один, щоб ніхто із троян не ішов за тобою. 178] Візьмеш окличника тільки з собою, старішого віком, 179] Править хай мулами в повозі міцноколіснім і в Трою 180] Тіло мерця привезе, що Ахілл його вбив богосвітлий. 181] Смерті не треба боятись і страхом тривожити душу, 182] Провідником у путі тобі світлий ітиме дозорець – 183] Він проведе тебе скрізь і виведе аж до Ахілла. 184] А допровадить тебе до намету Ахілла, то смерті 185] Той не завдасть тобі й іншим убити тебе не дозволить: 186] Бо не безумний Ахілл, не безсовісний, не безрозсудний, – 187] Зглянеться він і того, хто ревно благав, пожаліє».

188] Мовивши так, відлетіла відціль бистронога Іріда. 189] Він же синам своїм мулів звелів запрягати у повіз 190] Міцноколісний, ще й кузова зверху над ним приладнати. 191] Сам же униз, у комору, зійшов із високим склепінням, 192] З кедра пахучого зроблену й скарбу всілякого повну. 193] Тут він Гекубу покликав, дружину свою, і промовив:

194] «Люба! Приходила вісниця Зевсова щойно з Олімпу, 195] Викуп за сина велить до човнів принести він ахейських 196] Та подарунки Ахіллові дать, щоб його вдовольнити. 197] Та по правді скажи мені, як тобі все це здається? 198] Страшно-бо й сила моя, і дух мій мене поривають 199] Йти до човнів, де стоять своїм станом широким ахеї».

200] Мовив він так, а дружина, вмиваючись слізьми, сказала:

201] «Горенько! Де-бо твій розум, що ним ти славен був досі 202] Серед чужинців і люду того, над яким владарюєш? 203] Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських 204] Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних 205] Зброї позбавив! Мабуть, і серце у тебе залізне. 206] Дійдеш до нього, й на власні лиш очі тебе він побачить, 207] Не пожаліє тебе віроломний цей муж кровожерний, 208] Не посоромиться. Краще поплачмо від сина далеко, 209] В наших покоях. Таку від народження Доля могутня 210] Випряла нитку йому, ще коли я його породила, – 211] Бути від рідних далеко, поживою псам бистроногим 212] Біля жорстокого мужа. Коли б я у нього печінку 213] Вирвати й з'їсти могла! Тоді б не лишивсь без відомсти 214] Син мій! Не як боягуз поліг у бою він завзятім, 215] А, захищавши троян і троянських жінок повногрудих 216] Від ворогів, – він ні страху не знав, ні про втечу не думав». 217] Відповідаючи, мовив їй старець Пріам боговидий:

218] «Ні, проти волі мене не затримуй! Не будь в моїм домі 219] Птахом зловісним! Мене переумити не сподівайся! 220] Бо якби хтось мені мовив таке із людей земнородних, 221] Хтось з віщунів, ворожбитів, жерців, що на жертвах віщують, 222] Лжею назвали б ми це і од нього б ще більш одвернулись. 223] Нині ж, побачивши сам і почувши безсмертного бога, 224] Йду, бо слово його недаремне. Якщо ж і судилось 225] Нині умерти мені при ахейських човнах міднозбройних, 226] Хай так і буде. Хай вб'є мене зразу ж Ахілл безпощадно, 227] Тільки б обнять мені сина й жадобу ридань вдовольнити!»

228] Мовивши так, одчинив він на скринях оздоблені віка, 229] Вийняв ізвідти дванадцять одінь, надзвичайно красивих, 230] Простих дванадцять плащів і ліжників стільки ж барвистих, 231] Стільки ж ясних покривал і до того – ще стільки ж хітонів. 232] Щирого золота зважив і виніс він десять талантів, 233] Двоє блискучих триногів і гарних котлів аж чотири, 234] Келих ще виніс, коштовність чудову, коли у Фракії 235] Був він послом, йому подаровану. Не поскупився 236] Старець і не залишив її дома, так прагнув душею 237] Викупить любого сина. Троян, що до нього зібрались, 238] Вигнав усіх з передсінка й лайливими ганив словами:

239] «Гетьте від мене, погані негідники! Вам ще не досить 240] Вдома плачу, що сюди ви прийшли ще й мені досаждати? 241] Мало того вам, що Зевс покарав мене горем, забравши 242] Кращого сина мого? На собі це зазнаєте скоро. 243] Легше тепер набагато гинути вам од ахеїв 244] Після того, як загинув мій син. Що ж до мене, то краще, 245] 1 Аніж на власні я очі в руїнах побачу розбите 246] Місто своє, – хай раніше зійду я в оселю Аїда!»

247] Мовив він так, і берлом їх став розганять. Всі розбіглись 248] Від роз'ярілого старця. А той і синів своїх лаяв, 249] Славного Дія, й Паріса, й ясного, як бог, Агатона, 250] 1 Паммона, та Антіфона, й Політа, співця голосного, 251] Та Деїфоба, і з ними Гелена, іще й Гіппотея, – 252] Всіх дев'ятьох закликав і наказував їм сивочолий:

253] «Швидше, негідники, діти мої безсоромні! Вже краще б 254] Ви біля бистрих човнів полягли всі, а Гектор зостався! 255] 1 О, я нещасний! Навіщо найкращих синів породив я 256] В Трої розлогій, – а нині нікого мені не лишилось! 257] Богоподібний був Местор у мене, Троїл конеборний, 258] Гектор, що був наче бог серед люду земного й здавався

259] Сином не смертного мужа, а паростю вічного бога. 260] Занапастив їх Арей, а ці ось нікчеми лишились, 261] Ці брехуни й танцюристи, лише в хороводах найкращі, 262] Кіз і ягняток розкрадачі з людських отар і попасищ! 263] Довго ви будете повіз мені споряджати в дорогу? 264] Швидше усе накладайте, бо час уже нам вирушати».

265] Мовив він так. Вони тоді, батьковим злякані криком, 266] Вивезли міцноколісний новісінький повіз для мулів, 267] Гарного виробу, й кузов на ньому як слід закріпили. 268] Букове потім з кілка ярмо відчепили для мулів 269] З чопом міцним посередині й парою кілець для віжок. 270] Винесли й ремінь для запрягу, ліктів у дев'ять завдовжки. 271] Далі над гладко обтесаним дишлем ярмо приладнали 272] З самого переду, й, через занозу кільце пропустивши, 273] Ременем тричі той чоп обмотали навколо, й нарешті, 274] Дишель також обв'язавши, під ремінь кінець підігнули. 275] Із гладкостінної кліті принісши, складали на повіз 276] Цінні дарунки – за голову Гектора викуп достойний; 277] Звиклих до запрягу мулів впрягли вони міцнокопитих, – 278] В дар од місян колись їх одержав Пріам староденний. 279] Коней Пріамові тут підвели під ярмо, що для себе 280] З гладко обтесаних ясел він сам годував власноручно.

281] Поки впрягали їх в повіз, у домі високому ждали 282] Старець Пріам і окличник, поринувши в думи глибокі. 283] Близько Ге куба до них підійшла із засмученим серцем, 284] Келих з солодким вином тримала вона у правиці, 285] Щоб, узливання вчинивши, в дорогу вони подалися; 286] Стала вона перед кіньми, назвала Пріама й сказала:

287] «На, і Зевсові-батьку вчини узливання, й молися, 288] Щоб від ворожих людей повернутись додому, якщо ти 289] Прагнеш до їх кораблів, хоч я зовсім того не бажаю. 290] Ще помолись чорнохмарному Зевсові, що поглядає 291] З Іди вершин на широкі троянського краю простори, 292] Щоб бистролетного птаха праворуч послав тобі з неба, 293] Віщого птаха, який і самому йому найлюбіший 294] І найсильніший з птахів, щоб, на власні побачивши очі, 295] Впевнено ти прямував на човни бистрокінних данаїв. 296] А не пошле тобі вісника широколунний Кроніон, 297] Я не наважуся радить тобі відціля із дарами 298] Йти до аргейських човнів, хоч і дуже того ти хотів би».

299] Відповідаючи, мовив до неї Пріам боговидий:

300] «Не відмовляюся, жінко, послухати доброї ради – 301] Руки здіймати до Зевса корисно, щоб зглянувсь на нас він».

302] Мовивши так, звелів тоді ключниці старець поважний 303] Чистої злити на руки води йому. Глек із водою 304] Й таз мідяний для вмивання внесла йому жінка служебна.

305] Руки умивши свої, він келих прийняв од дружини, 306] Встав серед двору, вчинив узливання і щиро молився, 307] Очі до неба піднісши, і голосно так промовляв він: