Розділ «ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА»

473] Грубо Еант відповів йому, син прудконогий Ойлеїв:

474] «Ідоменею, ну що це ти мелеш завчасно? Ті ж самі 475] Там прудконогі кобили біжать по троянській рівнині. 476] Не наймолодший-бо віком ти тут серед інших аргеїв, 477] Не найзіркіші за всіх з-під чола твого дивляться очі, –

478] Ти ж, проте, завжди щось мелеш! Але тобі зовсім не личить 479] Тут теревенити, – є значно кращі за тебе тут люди! 480] Ті, що й раніше, Евмелові спереду скачуть кобили 481] Бистрі, і сам він, із віжками стоячи, їх поганяє».

482] Гнівом скипівши, йому відповів тоді крітян привідця:

483] «Перший до звади, Еанте підступний, а в іншому слабший 484] Поміж аргеїв усіх, і вдачею ти злозичливий. 485] Дай об заклад на триніг чи котел поб'ємось між собою, 486] А за суддю оберім Агамемнона, сина Атрея. 487] Знатимеш добре, програвши, чиї там попереду коні».

488] Мовив він так, і підвівсь тоді син прудконогий Ойлеїв 489] Відповісти йому сповненим гніву образливим словом. 490] Сварка ще гірша точилася б далі іще поміж ними, 491] Та от підвівся Ахілл і слово таке до них мовив:

492] «Годі лайливими кидатись вам так завзято словами, 493] Ідоменею й Еанте, – обом це вам зовсім не личить! 494] Іншого ви б і самі осудили, хто так учинив би. 495] Отже, спокійно сидіть на місцях і стежте, як мчаться 496] Коні. Сюди незабаром примчать вони всі у погоні 497] За перемогою, й легко з вас кожен тоді упізнає 498] Коней аргейських, які будуть перші із них, які другі».

499] Мовив він так. Син Тідея ж тим часом уже наближався, 500] Коней своїх батогом безустанно шмагаючи. Коні 501] Мчали шалено, немовби в повітрі над шляхом летіли, 502] Й куряви хмари з-під ніг їх візничому били в обличчя. 503] Злотом оздоблена й оловом, мчала услід прудконогим 504] Коням легка колісниця, і ледве помітний лишало 505] Слід після себе в м'якому піску тонко куте обіддя 506] Бистрих коліс, – так швидко над шляхом вони пролітали. 507] От перед зборами, врешті, спинив Діомед прудконогих 508] Коней, і піт струмував із ший і грудей їх на землю, 509] Сам же з блискучої він колісниці на землю зіскочив 510] І до ярма свій батіг прислонив. І, не гаючи часу, 511] Вийшов могутній Стенел, щоб звитяги прийнять нагороду. 512] Товаришам своїм гордим дав жінку вести до намету, 513] Також триніжок двоухий внести, і випряг він коней.

514] Слідом за ним Антілох, внук Нелеїв, пригнав своїх коней; 515] Не бистротою, а хитрістю він обігнав Менелая. 516] Не набагато відстали, проте, Менелаєві коні – 517] Тільки на відстань малу, що між кіньми і колесом бистрим 518] В час, коли мчать колісницю вони з владарем по рівнині, 519] Кінські ж хвости кожну мить волосками торкають обідця 520] Колеса; близько за ним біжить воно, й віддаль нікчемна 521] їх розділяє у гонах швидких по рівнині троянській. 522] За бездоганним вождем Антілохом вже так недалеко

523] Мчав Менелай – спочатку на кинутий диск одставав він, 524] Та незабаром догнав: наддала-бо ще більшої сили 525] Бігові ніг пишногривая Агамемнонова Ета. 526] Тільки б ще трошечки далі продовжились їх перегони, 527] То перегнав би Атрід і звитягу б осяг безперечну. 528] Мчав Меріон за ним, Ідоменея соратник одважний, 529] Списа кидком одділявсь од славетного він Менелая, 530] Та повільні у нього були пишногривії коні, 531] Слабший од інших і сам у кінських він був перегонах. 532] Син же Адмета пізніше од всіх останній^з'явився, 533] Ледве свій тягнучи повіз, баских підганяючи коней. 534] Глянув і жалем пройнявсь прудконогий Ахілл богосвітлий, 535] Став між аргеями він і слово промовив крилате:

536] «Кращий їздець – останнім славетних привів своїх коней! 537] Все ж таки гідний того він, щоб дати йому нагороду 538] Другу. А першу нехай Діомед, син Тідеїв, одержить».

539] Мовив він так, і ахеї усі його слово схвалили. 540] Дав би коня він Евмелові, як ухвалили ахеї, 541] Та Антілох тоді, Нестора парость, великий душею, 542] Встав і Ахіллу промовив Пелідові слово правдиве:

543] «Тяжко, Ахілле, мене ти образиш, коли доконаєш 544] Слова свого. Відбираєш ти в мене мою нагороду, 545] Зваживши на перепону, що повіз затримала й коней 546] Славному їх вожаєві. Та чом же, проте, до безсмертних 547] Він не моливсь? Не прийшов-бо тоді до мети він останнім. 548] А як його тобі шкода й він любий тобі, то багато 549] Золота й міді в наметі твоїм, багато є й коней 550] Однокопитих у тебе, й овець у кошарі, й невільниць. 551] Вибери щось і дай навіть кращу йому нагороду, 552] Потім чи зараз, і тільки похвалять тебе всі ахеї. 553] Цеї ж бо я не віддам. Хто б із воїв схотів її мати, 554] Спробує хай позмагатись зі мною в бою рукопашнім!»

555] Мовив він так. Усміхнувсь прудконогий Ахілл богосвітлий, 556] На Антілоха милуючись, – був то друг його любий.

557] Відповідаючи, мовив до нього він слово крилате:

558] «Кажеш ти, мій Антілоху, щоб іншу Евмелові в домі 559] Я пошукав нагороду, – як хочеш ти, так і вчиню я. 560] Дам йому панцир, у битві здобутий від Астеропея, 561] Мідний увесь, ще й блискучим навколо оздоблений скраю 562] Оловом. Буде це шани великої гідний дарунок».

563] Мовив він так і панцир сюди принести свого друга 564] Автомедонта послав. Той пішов і приніс із намету 565] Панцир і в руки Евмелові дав. Той прийняв його радо.

566] З серцем, повним гіркоти, підвівсь Менелай тоді з місця, 567] На Антілоха розгніваний дуже. Окличник негайно

568] Берло подав йому в руки і всіх до мовчання закликав 569] Воїв ахейських. І муж богорівний почав говорити:

570] «Був ти тямущий раніш, Антілоху, а що наробив ти! 571] Доблесть мою ти зганьбив, ти затримав баских моїх коней, 572] Власних погнавши вперед, хоч слабкіші вони набагато. 573] Вас закликаю, аргеїв вожді і порадники люду! 574] Нас між собою по правді обох розсудіть безсторонньо, – 575] Щоб із аргеїв ніхто не мовив мені міднозбройних: 576] «Тільки обманом здолав Менелай Антілоха в змаганні, 577] Взяв в нагороду коня лиш тому, що більшу мав силу 578] Й гідність, хоч коні у нього і слабші були набагато». 579] Хочете – сам розсуджу я, й ніхто із данаїв, я певен, 580] Не докорить мені: присуд мій буде цілком справедливий. 581] Ближче сюди підійди, Антілоху, стань, паростку Зевсів, 582] Тут, перед кіньми і повозом, як то за звичаєм личить, 583] В руки хвиський узявши батіг свій, що ним поганяєш, 584] Коней торкни і клянися землі потрясателем вічним, 585] Що не навмисно мій повіз затримав ти підступом хитрим».