Розділ «ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА»

108] Мовив він так, і плакати всім розбудив він бажання. 109] Отже, умитих слізьми їх застала Еос розоперста 110] Круг бездиханного тіла. Володар мужів Агамемнон, 111] Мулів тим часом зібравши й людей із наметів, звелів їм 112] Дров привезти для багаття. Очолював їх благородний 113] Муж Меріон, товариш одважного Ідоменея. 114] Рушили в ліс, дроворубні сокири у руки узявши 115] Й сплетені міцно вірьовки, а мули ішли перед ними. 116] Вгору й в яри, уздовж і впоперек довго ходили, 117] Поки дійшли до узгір'я багатоджерельної Іди.

118] Високоверхі дуби вони там гостролезою міддю 119] Стали завзято рубать, і з хряскотом дужим дерева 120] Падали долі. На дрова усе розколовши, ахеї 121] Мулів вантажили ними, й, копитами риючи землю, 122] Ті на рівнину крізь хащі ледь з вантажем продирались. 123] Та й дроворуби несли по колоді важкій, як звелів їм 124] Муж Меріон, товариш одважного Ідоменея. 125] На узбережжі вантаж поскладали, де пагорб могильний 126] Приготувати намислив Ахілл для Патрокла й для себе.

127] А як нарубаних дров доволі у стос наскладали, 128] Сіли трохи спочити. Тим часом Ахілл богосвітлий 129] Вже наказав війнолюбним своїм мірмідонянам мідне 130] Підперезати озброєння й до колісниць запрягати 131] Коней. Усі підхопилися, зброю свою надягнули, 132] Скочили спритно на повози – разом бійці і візничі. 133] Рушили спершу комонні, за ними пішли і піхоти 134] Тисячі. Тіло Патрокла несли посередині друзі.

135] Кучері кожен із себе зрізав, і ними все тіло 136] Вкрили йому. Підтримував журно Ахілл богосвітлий

137] Голову ззаду – в Ащ проводжав бездоганного друга.

138] А як до місця при морі дійшли, що Ахілл показав їм, 139] Тіло на землю спустили і дрова взялись укладати.

140] Інше замислив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий. 141] Ставши оподаль багаття, він кучері зрізав русяві, 142] Змалку рощені для річкового бога Сперхея, 143] Глянув на хлань винно-темну і в прикрім засмученні мовив:

144] «Марно, Сперхею, мій батько Пелей тобі дав обіцянку, 145] В разі до рідної я повернуся своєї вітчизни, 146] Кучері зрізать мої й принести у святій гекатомбі, 147] В жертву овнів нехолощених аж п'ятдесят заколоти 148] Над джерелом, де дільниця твоя і вівтар запашистий. 149] Так обіцявся старий, але ти не здійснив заповіту. 150] Нині, коли я до рідної вже не вернуся вітчизни, 151] Кучері дам я Патроклу-героєві взяти з собою». 152] Мовив він так і поклав свої кучері любому в руки 153] Свому товаришу, й плакати всім розбудив він бажання. 154] Так би вони сумували й до заходу сонця ясного, 155] Та, підійшовши, тим часом Ахілл Агамемнону мовив:

156] «Сину Атреїв, слова твойого синове ахейські 157] Більше послухають, – встигнем плачем ще наситити серце. 158] Хай від багаття розходяться, краще звели їм вечерю 159] Приготувати. А ми, що найбільше сумуєм за вмерлим, 160] 1 Зробимо все, що потрібно. Вожді хай лишаються з нами».

161] Щойно слова ці почувши, володар мужів Агамемнон 162] Людям звелів розходитись до кораблів рівнобоких. 163] Тільки лишилися ті, що ховали, й усі поскладали 164] Дрова у стос по сто ступнів завдовжки вони і завширшки, 165] Й в тузі сердечній на вогнище мертвого зверху поклали. 166] Жирних багато овець і повільних биків круторогих 167] Ріжучи біля вогню, вони білували. А, знявши 168] Жир з них, Патрокла Ахілл обіклав ним, душею могутній, 169] Від голови аж до п'ят, тут же кинув і туші обдерті. 170] Порозставляв він і дзбани з оливою й медом дворучні, 171] їх прихиливши до мар. Крутошиїх аж четверо коней, 172] Тяжко зітхаючи, вправно поклав він в огонь пломенистий. 173] Дев'ять собак від столу Ахілла-вождя годувалось, 174] Двох з-поміж них забивши, також він на вогнище кинув; 175] Воїв троянських дванадцять одважних, душею могутніх, 176] Гострою міддю зарізав, лихе учиняючи діло. 177] Давши на них випасатися полум'я силі залізній, 178] Сам заридав і крізь сльози товариша любого кликав:

179] «Радуйся, друже Патрокле, і в темній оселі А'іда! 180] Все я для тебе роблю, що тобі обіцяв я раніше. 181] Воїв троянських дванадцять одважних, душею могутніх, 182] Разом з тобою вогонь пожере. Тільки сина Пріама – 183] Ректора – я у поживу оддам не вогню, а собакам».

184] Так він з погрозою мовив. Та пси не торкнулися тіла, 185] Бо ж відганяла тих псів Афродіта, Зевсова донька, 186] Вдень і вночі і нетлінним мастила трояндовим маслом 187] Гектора тіло, щоб, хоч і волочене, цілим лишилось. 188] Чорную хмару із неба над ним простелив у долину 189] Феб-Аполон і нею те місце покрив, де лежало 190] Вбитого тіло, щоб променів сонця палючого сила 191] Висушить жили й суглоби на нім не могла передчасно.

192] Не розгорівся, проте, вогонь над Патроклом померлим. 193] Інше намислив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий: 194] Осторонь ставши багаття, двом він вітрам помолився – 195] Разом з Бореєм Зефірові, жертв обіцяючи гарних. 196] Із золотого келиха творячи їм узливання, 197] Швидше благав прилетіти, щоб дрова палали палкіше 198] Й полум'я трупи мерщій охопило. Тим часом Іріда, 199] Вчувши благання його, до вітрів подалася із вістю. 200] Разом зібрались вони в буревійного домі Зефіра 201] Й учту справляли. Вбігши до них, зупинилась Іріда 202] На кам'яному порозі. Вісницю щойно уздрівши, 203] З місць повставали усі і запрошував кожен до себе. 204] Та ж відмовилась сісти й таке до них мовила слово:

205] «Часу не маю сидіти, – до течій спішу океанських, 206] В край ефіопів, де мають приносить вони гекатомби 207] Вічним богам, – хотіла б із ними я учтувати.

208] Але Ахілл і Борея, й Зефіра бурхливого просить 209] Допомогти йому, жертв принести обіцяючи гарних, 210] Тільки б роздмухали полум'ям вогнище ви, на якому 211] Мертвий Патрокл опочив, що за ним усі плачуть ахеї».

212] Мовивши так, відлетіла Іріда. Вітри ж підвелися 213] Й ринули шумно, хмурні перед себе вигонячи хмари. 214] Подихом несамовитим до моря сягнули, й бурхлива 215] Хвиля на ньому знялась. Як дістались родючої Трої, 216] Впали на тліюче вогнище, й полум'я аж застогнало. 217] Так цілу ніч вони вдвох над багаттям вогонь роздували 218] З свистом пронизливим. Так цілу ніч і Ахілл прудконогий 219] Глеком дводонним вино із чаші черпав золотої, 220] І, узливання вчиняючи гойні, зволожував землю, 221] Й душу Патрокла він кликав, свого бідолашного друга. 222] Так же, як батько сумує над вогнищем мертвого сина, 223] Що до одруження ще тяжкого завдав йому горя, 224] Так сумував і Ахілл над вогнищем мертвого друга, 225] Й тяжко зітхаючи, кроком повільним багаття обходив.

226] Променем ясним уже світлоносець зійшов над землею, 227] В шатах шафранних Еос над хланню морською простерлась, 228] Став притухати вогонь, і багаття поволі погасло. 229] Знову знялися вітри і додому назад полетіли 230] Морем Фракійським, і спінені хвилі його застогнали. 231] А Пелеїд одійшов од багаття і, зморений тяжко, 232] Ліг одпочити, й солодкий сон огорнув йому тіло. 233] Інші ж тим часом круг сина Атрея усі позбирались. 234] Гомін і кроків їх тупіт Ахілла від сну розбудили, 235] Сів він, прокинувшись раптом, і слово таке до них мовив:

236] «Сину Атрея славетний та інші вожді всеахейські! 237] Перш за все полум'я швидше вином погасіть ви іскристим 238] Всюди, де сила вогню ще таїться. Потім зберімо 239] Кості Патрокла, що був Менойта славного сином, – 240] їх відібравши з-між інших, адже розпізнать їх неважко: 241] Він-бо лежав посередині вогнища, інші ж оподаль – 242] Коні і люди – з країв того полум'я всуміш горіли. 243] Кості складемо в фіал золотий, обгорнувши подвійно 244] Жиром, аж поки і сам я зійду до оселі Аїда. 245] Пагорб насипать над ним я просив би не дуже великий, – 246] Був би пристойний лише. А вже після того, ахеї, 247] Що в кораблях многовеслих іще лишитесь після мене, 248] Насип могильний над нами широкий зробіть і високий».

249] Мовив він так, і погодились всі з прудконогим Пелідом. 250] Перш за все вогнище зразу ж вином погасили іскристим 251] Скрізь, де ходило ще полум'я, й густо посипався попіл. 252] Потім, товариша милого білії кості зібравши, 253] Склали в фіал золотий і, в жир обгорнувши подвійно, 254] Все віднесли до намету й лляним покривалом накрили. 255] Місце належне одміряли, тут же заклали основи 256] В межах багаття і зразу ж насипали пагорб могильний. 257] Пагорб насипавши, мали вже йти. Та Ахілл богосвітлий, 258] Стримавши їх, посадив на широкім для ігор загоні, 259] Із кораблів нагороди приніс – казани і триноги, 260] Мулів пригнав сюди, й коней баских, і биків міднолобих, 261] І підперезаних гарно жінок, та ще сиве залізо.

262] Перш за все кращим комонникам визначив він нагороди – 263] Жінку привів, у тонких рукоділлях досвідчену вельми, 264] Ще й у додачу триніжок у двадцять дві міри двоухий – 265] Першому; а шестирічну кобилу, яка не бувала 266] В запрягу, мулом жеребну, для другого він приділяє; 267] Третьому – гарний казан, що вогонь його ще не торкався, 268] Білий, іще не задимлений, місткістю в міри чотири; 269] Золота два таланти четвертому він приділяє; 270] П'ятому – дзбан двоєручний, який на вогні не бував ще. 271] Встав після того Ахілл і так до аргеїв промовив: