TextBook Через тиждень подорожі несподівано вийшли на велику галявину. Поодалік стояло кілька будівель, огороджених міцним пакіллям. Між ними і селищем розляглося оброблене поле, на якому працювало кілька негрів.
Обидва зупинилися на околиці джунглів.
Тарзан поклав на лука отруєну стрілу, але д’Арно торкнув його за плече.
— Що ви хочете робити, Тарзане? — запитав він.
— Вони вб’ють нас, якщо помітять! — зауважив Тарзан. — Я волію сам убивати!
— Може, вони добре ставляться до білих! — сказав д’Арно.
— Вони чорні! — відповів Тарзан і знову нап’яв тятиву.
— Не робіть цього, Тарзане! — закричав д’Арно. — Білі люди не вбивають просто так. Мій Боже! Скільки вам ще треба вчитися! Я шкодую того нечему, який розгніває вас, коли я привезу вас до Парижа. У мене тільки й буде роботи, що рятувати вас від гільйотини!
Тарзан опустив лука й усміхнувся:
— Я не розумію, чому я повинен убивати чорношкірих у джунглях і не можу вбивати їх тут! А якщо лев Нума стрибне на нас, тоді що? Певне, я повинен буду сказати: “Моє шанування, мосьє Нума, як поживає мадам Нума?”
— Почекайте, доки чорношкірі накинуться на нас, — відповів д’Арно, — а тоді бийте їх! Не вважайте, що люди — ваші вороги, доти, доки вони вам цього не покажуть!
— Ходімо! — сказав Тарзан. — Ходімо, і нехай вони убивають нас! — І він рушив просто через поле з високо піднятою головою, і тропічне сонце пекло йому гладеньку смагляву шкіру.
За ним ішов д’Арно, одягнений у лахміття, яке кинув у хатині Клейтон після того, як офіцери з французького крейсера дали йому пристойніше вбрання.
Несподівано один з чорношкірих озирнувся, помітив Тарзана і з вереском кинувся до загорожі.
Вмить повітря виповнилось вигуками переляку робітників, які тікала іе раніш, ніж перший з них добіг до загорожі, з-за неї з’явився білий з рушницею в руках, який вийшов довідатися про причину такого сум’яття.
Те, що він побачив, змусило його піднести рушницю до плеча, і Тарзан би вдруге скуштував холодного свинцю, коли б д’Арно не закричав людині з націленою рушницею:
— Не стріляйте! Ми друзі!
— Тоді ані руш! — пролунало у відповідь.
— Стійте, Тарзане! — закричав д’Арно. — Він думає, що ми вороги.
Тарзан зупинився, а потім повільно підійшов разом із д’Арно до білої людини, яка стояла у воротях. Та дивилася на них із подивом І цікавістю.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тарзан, годованець великих мавп» автора Берроуз Едгар на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „25. КРАЙ СВІТУ“ на сторінці 7. Приємного читання.