Розділ «25. КРАЙ СВІТУ»

Д’Арно знову всміхнувся й похитав головою.

— Це надто далеко. Ми помремо набагато раніше, аніж дістанемося до них!

— Ви що, назавжди хочете залишитись тут? — спитав Тарзан.

— Ні! — сказав д’Арно.

— Тоді ми вирушаємо завтра! Я більше не хочу залишатися тут. Я радше вмру, аніж лишуся тут!

— Гаразд, — примирливо знизав плечима д’Арно. — Я напевне знаю, мій друже, що також ліпше помру, аніж залишусь тут. Якщо ви йдете — я йду з вами!

— Отже, згода, — сказав Тарзан, — завтра я вирушаю до Америки.

— Як ви дістанетеся до Америки без грошей? — спитав д’Арно.

— Що таке гроші? — здивувався Тарзан.

Збігло чимало часу, перш ніж він хоча б приблизно втямив, що це таке.

— Як люди дістають гроші? — врешті спитав він.

— Заробляють їх.

— Дуже добре. Я зароблю.

— Ні, друже, — заперечив д’Арно. — Вам не потрібно буде турбуватись про гроші або заробляти їх. Я маю досить для двох, вистачить і на дванадцятьох, це багато більше, ніж потрібно для однієї людини, і ви матимете все необхідне, щойно ми дістанемось до цивілізації!

Тож другого ранку вони рушили вздовж берега на північ. Кожен ніс гвинтівку і набої, а також постіль, харчі та кухняне начиння. Останнє здалося Тарзанові зовсім зайвим вантажем, і тому він викинув своє.

— Але ви повинні навчитися їсти варену їжу, мій друже, — запротестував д’Арно. — Жодна цивілізована людина не їсть сирого м’яса!

— Я встигну привчитися до вареного, коли ми дістанемося до цивілізації, - сказав Тарзан. — Мені ці витівки не подобаються. Вони лише псують смак гарного м’яса.

Цілий місяць вони йшли на північ. Інколи здобували багато їжі, а інколи голодували по кілька днів.

Вони не бачили жодних ознак присутності тубільців і не зазнали нападу диких звірів. їхня подорож була напрочуд легка.

Тарзан ставив д’Арно безліч запитань, і його знання швидко збільшувались. Д’Арно навчив його багатьох тонкощів цивілізації, навіть уживання ножа й виделки, але Тарзан подеколи з огидою відкидав їх, брав шматок дужими засмаглими руками, шматував його зубами, мов хижий звір.