Розділ «14. ПОЛОНЕНІ ДЖУНГЛІВ»

Після того, як Клейтон зник у джунглях, бунтівники зі “Стріли” почали радитися, що їм робити далі. В одному всі вони були згодні — треба повернутися на “Стрілу”, що стояла на якорі, бо там їх не зможуть дістати списи незримого ворога. Отже, поки Джейн Портер та Есмеральда барикадувалися в хатині, бунтівники квапливо гребли до корабля на тих самих двох човнах, якими дісталися на берег.

Тарзан стільки побачив того дня, що голова йому пішла обертом від подиву. Але найдивовижнішим видовищем було обличчя прекрасної білої дівчини.

Нарешті люди його породи! У цьому він був переконаний. І молодик, і обидва дідугани цілком відповідали його уявленню про своє плем’я.

Але, безсумнівно, вони були не менш люті та жорстокі, аніж інші люди, яких він бачив. Те, що вони нікого не вбили, пояснити можна тільки тим, що вони були беззбройними. Вони, мабуть, виявляться зовсім іншими, коли в їхніх руках буде зброя.

Тарзан бачив, як молодик підібрав Снайпсів револьвер і сховав його на грудях, він бачив також і те, як бережно той передав його дівчині, коли та заходила до хатини. Він не з’ясовував першопричин усього побаченого, але відчув симпатію до молодика та обох літніх людей, а до дівчини відчув якийсь дивний, нез’ясований потяг.

Що ж до дебелої чорної жінки, то вона мала якесь відношення до дівчини і тому також подобалась йому.

До матросів, особливо до Снайпса, Тарзан відчував неприязнь, 3 їхніх погрозливих рухів та виразів обличчя він здогадувався, що вони вороги тієї іншої групи, і вирішив стежити за ними.

Тарзан не міг збагнути, навіщо чоловіки пішли в джунглі, але йому й на гадку не спадало, що вони можуть заблукати в заплутаних хащах низьколісся, які були йому так само знайомі, як людині — головна вулиця її рідного міста. Побачивши, що матроси відпливли до судна, і заспокоївшись стосовно дівчини та її супутниці в хатині, Тарзан вирішив вистежити молодика в джунглях, щоб довідатися про його наміри.

Він швидко помчав у напрямку, що його обрав Клейтон, і невдовзі почув невиразні через велику відстань і тепер вже не часті оклики англійця.

Через кілька хвилин Тарзан наздогнав білого, який знеможено прихилився до дерева, витираючи з чола піт.

Добре замаскований листяною завісою, Тарзан почав уважно вивчати цей новий зразок своєї породи.

Час від часу Клейтон голосно гукав, і нарешті Тарзан здогадався, що той шукає літніх людей.

Тарзан збирався вже сам вирушити на розшук, коли несподівано помітив жовте гладеньке хутро звіра, який обережно скрадався крізь зарості до Клейтона.

Це був леопард Шіта. Тарзан уже чув тихе шурхотіння трави і не розумів, чому молодий білий не насторожився? Хіба він не чує наближення леопарда? Тарзан вперше бачив Шіту таким незграбним.

Але ні, біла людина справді не чула наближення хижака! Шіта приготувався до стрибка, і тоді у тиші джунглів пролунав жахливий клич великої мавпи перед нападом: Шіта повернувся і зник, зчиняючи шум у кущах.

Клейтон злякано схопився на ноги. Кров захолонула в його жилах. Ніколи досі за все своє життя такі страшні звуки не вражали його слуху. Він не був боягузом, але якщо будь-коли чоловікові доводилось відчувати на серці крижані пальці страху, то Вільям Сесіль Клейтон, старший син лорда Грейстока з Англії, відчув їх цього дня в гущавині африканських джунглів.

Шум у кущах від стрибка величезного тіла, що продиралось крізь зарості зовсім поруч, та звук крику згори, від якого холола кров, украй випробували мужність Клейтона, але він не міг знати, що був зобов’язаний життям цьому крикові і що крик цей видав його двоюрідний брат — справжній лорд Грейсток.

День хилився до вечора, і Клейтон, змучений, підупалий духом та знічений, не знав, що робити: чи далі продовжувати пошуки професора Портера, наражаючи своє життя на ризик загинути поночі в джунглях, чи вернутися до хатини, де він міг принаймні бути поруч із Джейн Портер, якій зусібіч загрожували небезпеки.

Йому не хотілося повертатися в табір без її батька, але ще більше не хотілося полишати її саму без захисту серед бунтівників зі “Стріли” та сотні невідомих небезпек джунглів.