Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Космогонія, теогонія, агонія…

— Агонія! — підхопив майор.

— То байдужісінько, — мовив Паганель, — це слово не має жодної ваги, і я навіть не буду дошукуватися, що воно може означати. Але, безперечно, слово austral вказує на Австралію. Та мені з самого початку задурили голову, і я знехтував цим, таким очевидним, поясненням. Якби я сам знайшов документ, якби мене не збили з пантелику, я тільки так би його й зрозумів!

Паганелеві слова цього разу були зустрінуті вигуками “слава!”, вітаннями, поздоровленнями. Остін, матроси, майор і надто Роберт, щасливий знову осягти втрачену надію, нагородили шановного вченого оплесками. Гленарванові залишалося тільки погодитись з географом, і він виголосив, що ладен скласти зброю.

— Останнє питання, дорогий Паганелю, — і тоді я схиляюся перед вашою проникливістю.

— Кажіть, Гленарване.

— В який спосіб ви пов’язали слова, котрим надали нового тлумачення, і як тепер треба читати документ?

— Дуже просто. Ось він.

Паганель витяг дорогоцінний папір, котрий вій ретельно студіював кілька днів.

Поки географ збирався з думками, стояла глибока тиша. Нарешті, ведучи пальцем по уриваних рядках, підкреслюючи окремі слова, Паганель впевнено почав читати:

— “7 червня 1862 року трищоглове судно “Британія” з порту Глазго, затонуло…” Тут можна додати, коли хочете, “по двох днях, по трьох днях” або “після тривалої агoнії” — однаково, це не має жодного значення… “біля берегів Австралії. Прямуючи до берега, двоє матросів і капітан Грант спробують дістатися” або “дісталися до континенту, де вони потраплять” або “потрапили в полон до жорстоких тубільців. Цей документ кинуто…” і таке інше, і таке інше. Тепер ясно?

— Ясно, — відповів Гленарван, — коли слово “континент” можна застосувати до Австралії, котра являє собою тільки великий острів.

— Хай вас це не бентежить, дорогий Гленарване, найвідоміші географи світу пристають на те, щоб цей острів називати “Австралійський континент”.

— Коли так, то мені залишається тільки одно сказати вам, мої друзі: до Австралії! — вигукнув Гленарван.

— До Австралії! — підхопили всі враз.

— Чи ж знаєте ви, Паганелю, — додав Гленар, — Щo вас послало на “Дункан” само провидіння?

— Хай так, — відказав Паганель. — Покладемо собі, що це провидіння — та й годі!

На цьому закінчилася розмова, котра спричинилася дотаких важливих наслідків у майбутньому. Вона цілковито змінила настрій мандрівників. Начебто вони знову віднайшли ту нитку, яка була їм за дороговказ у лабіринті, Де, здавалось, остаточно сплутались всі стежки. Над руїнами їхніх ущент розбитих замірів знову засяла надія. Тепер вони могли з чистим сумлінням залишити Американський суходіл, і їхні думки полинули вже до австралійської землі. Повернувшись на “Дункан”, вони не принесуть з собою безнадії, леді Гелена й Мері Грант не тужитимуть ревно над втраченим без вороття капітаном Грантом. Радісно збуджені, забувши про небезпеку, мандрівники шкодували тільки, що не можуть вирушити негайно.

Була четверта година пополудні. Ухвалили вечеряти о шостій. Паганель забажав відзначити цю щасливу днину розкішним бенкетом. А що харч у них вельми убогий, то географ запропонував Робертові піти разом з ним пополювати до “сусіднього гайка”. Роберт аж у долоні заплескав з радощів. Вони взяли Талькавову порошницю, почистили та набили револьвери й подались.

— Не заходьте надто далеко, — попередив мисливців майор.