Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Попереджаю вас: наш шлях лежить через Магелланову протоку! — зазначив Гленарван.

— Любий лорде, ви — спокусник!

— Додам, що ми відвідаємо порт Голоду!

— Порт Голоду! — вигукнув француз, атакований з усіх боків. — Порт, уславлений в усіх географічних літописах!

— Зміркуйте й те, пане Паганелю, — не вгавала Гелена, — що, взявши участь в нашій подорожі, ви звеличите поряд з Шотландією також і Францію.

— Так, безперечно!

— Географ став би дуже в пригоді нашій експедиції, а що є в світі прекрасніше за служіння науки людству й людяності!

— Чудові слова, пані!

— Послухайте мене: скоріться випадкові долі чи швидше волі провидіння так, як зробили ми. Воно послало нам цей документ, і ми вирушили в дорогу. Воно привело вас на борт “Дункана” — то не кидайте ж його!

— Хочете знати, мої славні друзі, що я думаю? Мені вдається — вам усім дуже хочеться, аби я залишився!

— А ви самі, Паганелю, нічого в світі так не бажаєте, як залишитися! — відказав Гленарван.

— Ще б пак! — вигукнув географ. — Але ж я боявся вдатися настирливим.

Розділ IX

МАГЕЛЛАНОВА ПРОТОКА

На борту яхти всі зраділи, почувши, що Паганель залишається. Роберт так нестримно кинувся йому на шию, що шановний секретар Географічного товариства ледве не впав горілиць.

— Жвавий хлопчина, — мовив він, — я навчатиму його географії.

Отож, зважаючи на те, що Джон Манглс узявся зробити з хлопця моряка, Гленарван — хороброго мужа, майор — вольового юнака, леді Гелена — добру й благородну істоту, а Мері Грант — учня, вдячного таким навчителям, — з Роберта мала вийти згодом виняткова людина — сама досконалість.

Швидко навантаживши вугілля, “Дункан” покинув ці невеселі місця й узяв курс на захід. На хвилях течії, яка проходила повз береги Бразілії, гнаний дужим північним вітрбм, він перетнув екватор і 7 вересня опинився у Південній півкулі.

Подорож минала без жодних прикрощів. Всі сподівалися на повний успіх експедиції. Імовірність знайти капітана Гранта, здавалось, щодня зростала. Чи не найбільш упевнений у цьому був капітан “Дункана”. Його палка віра пояснювалась щирим бажанням бачити міс Мері щасливою, потішеною. Молода дівчина полонила його серце, і він так старанно заховував свої почуття, що на яхті їх помітили геть усі, крім Мері.

Що ж до вченого-географа, то на всій Південній півкулі не було, мабуть, людини, щасливішої за нього. Він бе” кінця студіював карти, розклавши їх на столі в кают-компанії, і це спричинялось до щоденних сутичок з містером Олбінетом, котрому Паганель заважав готувати стіл до обіду. Але на боці вченого були всі пасажири, крім майора, якого анітрохи не хвилювали питання географії, та ще й в обідню пору. Крім того, натрапивши серед суднового вантажу на скрині з книжками, що належали помічникові капітана, Паганель знайшов поміж них кілька іспанських і поклав собі вивчити мову Сервантеса. Ця мова на судні нікому не була відома, і знання її мало сприяти вченому в його дослідженнях Чілійського узбережжя. А що він мав неабиякий хист до мов, то сподівався на час прибуття до Консепсьона вільно говорити по-іспанському. Тож Паганель завзято вчився й безперестанку бурмотів чужинські слова.