Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Мені вона не страшна. Я боюся тільки за свої речі й прилади: адже вони загинуть.

— Небезпечно лише сходити на берег, — сказав Гленарван. — А як дістанетеся до Вілья-Прайя, влаштуєтесь не так уже й кепсько. Правда, трохи бруднувато, в сусідстві з мавпами й свинями, стосунки з ними мало приємні, але той, хто подорожує, не повинен надто перебендювати. До того ж можна сподіватися, що місяців за сім чи вісім вам пощастить відбути до Європи.

— Сім або вісім місяців! — скрикнув Паганель.

— Щонайменше. В період дощів на острови Зеленого Мису судна заходять зрідка. Але за цей час ви можете зробити багато корисного. Цей архіпелаг мало досліджений, ще не вивчені його топографія, кліматологія, етнографія, гіпсометрія [26] , тут є над чим попрацювати.

— Ви змогли б обслідувати головні місцеві ріки, — мовила Гелена.

— Тут немає річок, пані, — відповів Паганель.

— Як немає великих, то маленькі.

— Немає ніяких.

— Тоді струмки, ручаї.

— їх також тут не існує.

— Тоді поцікавтесь лісами, — мовив майор.

— Щоб були ліси, потрібні дерева, а дерев тут немає.

— Чудова країна, що й казати, — зауважив майор.

— Не сумуйте, дорогий Паганелю, — сказав Гленарван, — на розраду вам залишаються гори.

— О, вони тут невисокі й зовсім не цікаві, сер! До того ж їх уже давно досліджено.

— Досліджено? — здивувався Гленарван.

— Его ж. Така вже моя нещаслива доля. Якщо на Канарських островах раніш за мене побував Гумбольдт, то тут мене випередив геолог Шарль Сен-Клер Девіль.

— Та невже?

— Достеменно так, — жалісливим голосом ствердив Паганель. — Цей учений саме був на борту французького корвета “Рішучий”, коли той стояв біля островів Зеленого Мису, і він зійшов на вершину, найцікавішу поміж усіх гір архіпелагу — вулкан на острові Фого. То що ж після нього мені тут робити?

— Шкода, дуже шкода, — задумливо мовила Гелена. — Що ж вам тепер робити, пане Паганелю?