Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Кілька хвилин Паганель мовчав.

— Справді, вам слід було висісти на Мадейрі, хоч там і немає вже вина, — зауважив Гленарван.

Вчений секретар Паризького географічного товариства так само мовчав.

— Як на мене, я б утримався висідати, — сказав майор таким тоном, наче говорив: “Я негайно зійшов би на берег”.

— Любий Гленарване, — заговорив урешті Паганель, — де ви збираєтесь зробити наступну зупинку?

— О, не раніше ніж у Консепсьоні.

— Хай йому грець! Це мене заведе зовсім у бік од Індії.

— Анітрохи. Як тільки “Дункан” обійде мис Горн, ви почнете наближатися до Індії.

— Щось мене бере сумнів…

— До того ж, — вельми серйозно вів далі Гленарван, — хіба не однаково, потрапите ви до Ост— чи до Вест-Індії?

— Як це так — однаково?

— А так, бо жителі патагонської пампи такі самісінькі індіанці, як і мешканці Пенджабу.

— Он як! — вигукнув Паганель. — Присягаюсь, сер, такий довід ніколи не спав би мені на думку!

— Крім того, дорогий Паганелю, — сказав далі Гленарван, — золоту медаль можна дістати в будь-якій країні; повсюди є що вивчати, досліджувати, відкривати — і в Кордільерах, і в горах Тібету.

— А мої дослідження течії Яру-Дзангбо-Чу?

— Дурниця! Її вам легко заступить Ріо-Колорадо. Ця річка ще мало відома, й географи визначають її на мапах, як кому заманеться.

— Знаю, дорогий мій лорде, трапляються помилки в кілька градусів. О, я не маю сумніву, що на моє прохання Географічне товариство відрядило б мене до Патагонії так само охоче, як і до Індії. Але я про це не думав.

— Через вашу звичайну неуважність.

— А ви не хочете, пане Паганелю, приєднатися до нас? — найлюб’язнішим тоном звернулась до вченого Гелена.

— А що буде з моїм завданням, пані?