TextBook Локартові фотографії на стінах ствердно кивали головами. Одна з них забула зняти сітку для волосся.
Нарешті Дамблдор випростався.
— Вона не мертва, Арґусе, — стиха мовив він. Локарт, що саме перераховував убивства, яким він запобіг, зупинився на півслові.
— Не мертва? — задихнувся Філч, дивлячись на Місіс Норіс крізь пальці. — Але чому… чому вона така застигла й задубіла?
— Хтось паралізував її, — пояснив Дамблдор ("Ага! Я так і думав!", — вигукнув Локарт). — Але як, я не можу сказати.
— А ви його запитайте! — заверещав Філч, повертаючи до Гаррі своє прищаве й заплакане обличчя.
— Жоден другокласник не зміг би цього зробити, — рішуче заперечив Дамблдор. — Тут треба володіти чорною магією найвищого…
— Це він зробив, він! — бризкав слиною Філч, а його брезкле обличчя почервоніло. — Ви бачили, що він написав на стіні! Він знайшов… у моєму кабінеті… він знає, що я… що я, — Філчеве обличчя скривилося. — Він знає, що я сквиб! — нарешті видушив він.
— Я навіть не торкався Місіс Норіс! — голосно вигукнув Гаррі, відчуваючи незручність через те, що всі, навіть Локарти зі стін, втупилися в нього. — І я навіть не знаю, що таке сквиб.
— Дурниці! — гаркнув Філч. — Він бачив мого листа з "Чарами для чайників!"
— Дозвольте мені сказати, пане директоре, — почувся Снейпів голос, і лихі передчуття Гаррі тільки посилилися: він був певен, що жодне Снейпове слово не віщує йому добра.
— Можливо, Поттер та його друзі просто опинилися не в той час і не в тому місці, — почав той, криво посміхаючись, немов і сам сумнівався, — але ми маємо декілька підозрілих моментів. Чому вони взагалі потрапили до цього коридору? Чом не були на бенкеті з нагоди Гелловіну?
Гаррі, Рон і Герміона почали водночас розповідати про смертенини:
— …там були сотні привидів, вони підтвердять, що ми були серед них!
— Але чому ж ви після цього не пішли одразу на бенкет? — поцікавився Снейп, виблискуючи в сяйві свічок своїми чорними очима. — Чому піднялися сюди, до цього коридору?
Рон і Герміона глянули на Гаррі.
— Бо ми… ми… — промимрив Гаррі, чиє серце шалено закалатало: щось підказувало йому, що розповідь про те, як він побіг сюди за безтілесним голосом, якого ніхто більше не чув, звучатиме вкрай невірогідно, і тому промовив: — Бо ми втомилися й хотіли спати.
— Навіть не повечерявши? — здивувався Снейп, а на його кощавому обличчі зблиснула переможна посмішка. — А я й не думав, що привиди на своїх вечірках подають страви, їстівні для живих людей.
— Ми були не голодні! — голосно вигукнув Рон, щоб заглушити бурчання в животі.
Бридка Снейпова посмішка стала ще тріумфальнішою:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гаррі Поттер і таємна кімната» автора Ролінг Джоан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „— РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ — Напис на стіні“ на сторінці 2. Приємного читання.