— РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ — Смертенини

ПОМЕР 31 ЖОВТНЯ 1492 РОКУ

Гаррі вражено спостерігав, як один огрядний привид наблизився до столу, пригнувся і пройшов крізь нього, широко розкривши рота, немов ковтаючи смердючого лосрся, що там лежав.

— Ви що, відчуваєте смак, проходячи крізь їжу? — поцікавився Гаррі.

— Майже, — сумно відповів привид, відходячи. — Ходімо звідси, бо мене нудить, — попросив Рон. Не встигли вони повернутися, як з-під столу раптом вилетів маленький чоловічок, який завис перед ними в повітрі.

— Привіт, Півзе, — обережно вимовив Гаррі. На відміну від решти привидів, Півз Полтерґейст не був ані блідим, ані прозорим. Він мав яскраво-помаранчевого капелюха, метелика, а його лиховісне обличчя шкірилося широкою посмішкою.

— Скуштуєте? — люб'язно запропонував він їм мисочку запліснявілих горішків.

— Ні, дякуємо, — відмовилася Герміона.

— Чув твою розповідь про бідолашну Мірту — сказав Півз, бігаючи очима. — Образила ти сердешну Мірту. — Набравши повні груди повітря, він заверещав: — АГОВ! МІРТО!

— Ой, ні, Півзе, не кажи їй нічого! Це її так засмутить! — гаряче зашепотіла Герміона. — Я не хотіла, я їй не… О, привіт, Мірто!

До них наблизився привид присадкуватої дівчини. Гаррі ще в житті не бачив понурішого обличчя, яке наполовину ховалося за її прямим волоссям і товстими перламутровими окулярами.

— Що? — похмуро перепитала вона.

— Як справи, Мірто? — нещирим радісним голосом запитала Герміона. — Приємно зустріти тебе не в туалеті.

Мірта шморгнула носом.

— Міс Ґрейнджер щойно розповідала про тебе, — підступно зашепотів Півз на вухо Мірті.

— Я просто казала… казала… яка ти нині гарна, — залопотіла Герміона, люто глянувши на Півза.

Мірта підозріло зиркнула на Герміону.

— Ти насміхаєшся з мене, — мовила вона, а з її маленьких прозорих очей стрімко потекли сріблясті сльози.

— Ні, справді, хіба я не казала щойно, яка Мірта гарна? — Герміона боляче штурхонула під ребра Гаррі й Рона.

— Еге ж.

— Казала.