— РОЗДІЛ ПЕРШИЙ — Найгірший день народження

Гаррі це все не дуже тішило. Він не думав, що на Майорці Дурслі ставитимуться до нього краще, ніж на Прівіт-драйв.

— Гаразд… я їду в місто по смокінги для себе й Дадлі. А ти, — гаркнув він на Гаррі, — не плутайся в тітки під ногами, коли вона прибиратиме.

Гаррі вийшов з будинку чорним ходом. Був чудовий сонячний день. Він перетнув галявинку, впав на садову лавку і тихенько заспівав сам собі: "Многая літа-літа… многая літа…"

Ні вітальних карток, ні дарунків… і ще цілий вечір треба вдавати, що тебе не існує… Гаррі сумно розглядав живопліт. Ще ніколи він не почувався таким самотнім. Навіть найкращі друзі — Рон Візлі та Герміона Ґрейнджер, здається, забули про нього. Ніхто з них за ціле літо нічого йому не написав, хоча Рон і обіцяв запросити Гаррі в гості.

Безліч разів Гаррі збирався відкрити закляттями клітку з Гедвіґою, щоб відправити її з листом до Рона й Герміони, але так і не ризикнув. Неповнолітнім чарівникам забороняли вдаватися до магії за межами школи. Гаррі не розповів про це Дурслям, бо знав: тільки страх, що він перетворить їх на жуків-гнойовиків, не давав їм замкнути в комірчині разом з чарівною паличкою й мітлою і його самого. Перші кілька тижнів Гаррі розважався тим, Що бурмотів собі під ніс усілякі нісенітниці, після чого Дадлі прожогом вилітав з кімнати.

Проте звісток від Рона й Герміони й далі не було, тож Гаррі почувався таким відірваним від магічного світу, що навіть дражнити Дадлі йому вже стало нецікаво.

І ось тепер Рон і Герміона навіть забули про його день народження.

За вістку з Гоґвортсу він, здається, тепер віддав би що завгодно! І то від будь-якого чаклуна або чарівниці! Він, мабуть, зрадів би, побачивши навіть Драко Мелфоя, свого запеклого ворога, аби тільки впевнитися, що школа йому не наснилася…

Хоч і в Гоґвортсі не все було прекрасним. Наприкінці навчального року Гаррі зіткнувся віч-у-віч не з ким іншим, як із самим лордом Волдемортом. І нехай Волдеморт був тепер лише жалюгідною тінню себе колишнього, він і далі наганяв страх, був підступний і прагнув відновити колишню могутність.

Гаррі вдруге пощастило врятуватися від Волде-морта, але це сталося чудом, і навіть тепер, коли минуло вже кілька тижнів, Гаррі прокидався серед ночі, обливаючись холодним потом, і думав, де тепер лорд Волдеморт, пригадував його ошаліле обличчя, нестямно вирячені очі…

Зненацька Гаррі завмер, випроставшись на садовій лавці. Він дивився на живопліт, аж тут живопліт і сам подивився на нього. Поміж листям світилося двоє величезних зелених очей.

Гаррі скочив на ноги, і саме тоді з другого боку галявини долинув глузливий голос.

— А я знаю, який сьогодні день, — наспівував Дадлі, перевальцем тюпаючи до нього.

Величезні очі кліпнули і щезли.

— Що? — запитав Гаррі, незмигно дивлячись туди, де щойно були очі.

— Я знаю, який це день, — повторив Дадлі і підійшов ще ближче.

— Чудово! — покепкував Гаррі. — Нарешті ти вивчив назви усіх днів тижня.

— Сьогодні твій день народження, — єхидно мовив Дадлі. — Чому тебе ніхто не привітав? Ти що, навіть друзів не маєш серед тих почвар?

— Не думаю, що твоя мама дуже зрадіє, коли довідається, що ти згадуєш мою школу, — незворушно мовив Гаррі.

Дадлі підтягнув штани, що сповзали з його колихливого пуза.