— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ — Друге завдання

І тоді нарешті голова Гаррі пробилася крізь поверхню води. Чудове, холодне, чисте повітря обжалило його мокре лице. Він буквально ковтнув це повітря — так, наче досі ніколи як слід не дихав — і, важко хекаючи, витяг нагору Рона й дівчинку. Дикі зеленоволосі голови, які його супроводжували, випірнули слідом за ним — вони йому всміхалися.

Натовп на трибунах здійняв несамовитий галас. Здавалося, всі, до одного, з криком і вереском посхоплювалися на ноги. Гаррі здалося, ніби вони вирішили, що Рон і дівчинка мертві. Але це було не так. Обоє розплющили очі. Дівчинка злякано й розгублено кліпала, а Рон вихлюпнув із себе цілий потік води, примружився від яскравого світла, обернувся до Гаррі й сказав:

— Трохи мокро, правда?

Тоді помітив сестру Флер і спитав у Гаррі:

— Навіщо ти тягнув ще й її?

— Флер не з'явилася. Я не міг її покинути, — хапаючи ротом повітря, пояснив Гаррі.

— Гаррі, ти бовдур, — сказав Рон, — невже ти всерйоз сприйняв ту пісеньку? Дамблдор не дав би нам потопитися!

— Але ж у пісні...

— Лише для того, щоб ти вклався в час! — вигукнув Рон. — Сподіваюся, ти внизу не гаяв часу й не корчив з себе героя!

Гаррі відчув себе дурнем. Роздратованим дурнем. Легко Ронові казати: він спав, він не відчув, як моторошно там у воді, в оточенні озброєних списами водяників, які, здавалося, були готові вбивати.

— Давай, — коротко сказав Гаррі, — допоможи. Навряд чи вона вміє добре плавати.

Вони потягли сестру Флер до берега, з якого за ними уважно спостерігали судді. Водяники супроводжували їх, наче почесна гвардія, виспівуючи свої жахливі скрипучі пісні.

Гаррі побачив, як мадам Помфрі метушиться над Герміоною, Крумом, Седриком та Чо, загорнутими в грубі ковдри. З берега до Гаррі й Рона радісно всміхалися Дамблдор і Лудо Беґмен, а от Персі, блідий і набагато молодший на вигляд, розбризкуючи воду, побіг їм назустріч. Тим часом мадам Максім намагалася стримати Флер Делякур, котра ледь не в істериці поривалася скочити у воду.

— Ґабгіель! Ґабгіель! Вона мегтва? Вона дихає?

— Усе гаразд! — намагався крикнути їй Гаррі, але був такий виснажений, що ледве міг говорити — не те, що кричати.

Персі обхопив Рона і тяг його на берег ("Відшепишь, Пегші, жі мною вше добге!"). Дамблдор і Беґмен підтримували Гаррі. Флер вирвалася від мадам Максім і обіймала сестру.

— Це все ґгинділи... вони на мене напали, пгокляті... о Ґабгіель, я вже думала... думала, що...

— Ану, підійди сюди, — почувся голос мадам Помфрі. Вона схопила Гаррі й потягла до Герміони та інших. Потім загорнула його в ковдру так туго, наче то була гамівна сорочка, і влила в горло якогось гарячого зілля. У Гаррі з вух аж пара пішла.

— Гаррі, ти молодець! — закричала Герміона. — Ти виконав завдання, ти сам здогадався, сам-самісінький!

— Ну... — промовив Гаррі. Він сказав би їй про Добі, але якраз помітив, що за ним спостерігає Каркароф. Він єдиний з суддів не вийшов з-за столу, єдиний, хто не виказував радості й полегшення від того, що Гаррі, Рон та сестра Флер повернулися назад неушкоджені. — Так, це правда, — сказав Гаррі, трохи підвищивши голос, щоб Каркароф його почув.