— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ — Друге завдання

— Вас шукаємо, — сказав Джордж. — Макґонеґелка тебе кличе, Роне. І тебе, Герміоно.

— Навіщо? — здивувалася Герміона.

— Не знаю... Але вигляд у неї був грізний, — сказав Фред.

— Ми маємо відвести вас до неї в кабінет, — додав Джордж.

Рон та Герміона глянули на Гаррі. Той відчув, як у нього всередині все похололо. Невже професорка Макґонеґел скаже Ронові й Герміоні, щоб трималися від нього осторонь? Мабуть, вона помітила, що вони йому допомагають, хоч Гаррі повинен сам придумати, як виконати завдання.

— Зустрінемось у вітальні, — сказала Герміона, підводячись, щоб іти з Роном. Обоє були дуже стривожені. — Набери книжок, скільки подужаєш принести, добре?

— Гаразд, — схвильовано промовив Гаррі.

О восьмій годині вечора мадам Пінс погасила всі лампи й свічки і вигнала Гаррі з бібліотеки. Хитаючись під вагою книжок, Гаррі повернувся у шкільну вітальню, відсунув стіл у куток і продовжив пошуки. Нічого не знайшлося у "Несамовитій магії для нестямних чарівників"... нічого в "Посібнику з середньовічного чаклунства"... жодним словом про подвиги під водою не згадувалося ні в "Антології чарів вісімнадцятого століття", ні в "Жахливих мешканцях глибин", ані у "Внутрішніх силах, про наявність яких ви не знали, і Що з ними робити тепер, як ви помудрішали".

Прибіг Криволапик, заскочив Гаррі на коліна, скрутився калачиком і замуркотів. Вітальня поступово порожніла. Усі весело бажали йому успіху на завтрашній ранок, цілком упевнені, як і Геґрід, що Гаррі влаштує повтор свого першого тріумфу. Гаррі нічого не міг їм відповісти, він просто кивав, почуваючись так, ніби в нього у горлі застряг м'ячик для гольфу. О десятій вечора він залишився у вітальні наодинці з Криволапиком. Уважно перегорнув усі принесені книги, а Рон з Герміоною все ще не повернулися.

Це кінець, сказав він сам собі. Нічого не вийде. Залишається вранці піти до озера й сказати суддям, що...

Він уявив, як пояснює, що не зможе виконати завдання. Ніби наяву побачив округлено-здивований погляд Беґмена, задоволену жовтозубу посмішку Каркарофа. Майже чув, як Флер Делякур каже: "Я це пгекгасно знала... Він недозгілий, кгихітний хльопчик". Побачив на чолі натовпу Мелфоя, на грудях у якого виблискує значок "Поттер-смердоттер". Побачив сумне, зневірене обличчя Геґріда...

Зненацька Гаррі підскочив, забувши, що на колінах у нього лежить Криволапик. Кіт сердито зашипів, звалившись на підлогу, зміряв Гаррі презирливим поглядом і гордо почимчикував, піднявши догори схожий на щітку для миття пляшок хвіст. Та Гаррі вже поспішав гвинтовими сходами до спальні... Він візьме плащ-невидимку, повернеться до бібліотеки й сидітиме там цілу ніч, якщо доведеться...

— Лумос! — прошепотів Гаррі через п'ятнадцять хвилин, відімкнувши двері бібліотеки.

Кінчик чарівної палички засвітився. Скрадаючись, Гаррі пройшовся вздовж книжкових стелажів, вибираючи потрібні книжки — книги заклять та чарів, книжки про русалок, водяників та підводних чудовиськ, книжки про славетних відьом і чарівників, про магічні винаходи, про все, що може містити хоча б короткі згадки про тривале перебування під водою. Відніс книги до столу й узявся до роботи, присвічуючи собі вузьким струменем світла з чарівної палички, коли-не-коли поглядаючи на годинник...

Перша ночі... друга... він примушував себе продовжувати лише тому, що вірив: "Наступна книга... у наступній буде... вже в наступній..." 

Русалка з картини у ванній кімнаті старост сміялася. Гаррі, наче поплавок, хитався на пінистій воді поряд з каменем, на якому вона сиділа, тримаючи в нього над головою його ж "Вогнеблискавку".

— Іди сюди й забери! — зловтішалася русалка. — Ану, підстрибни!

— Не можу! — задихався Гаррі, намагаючись ухопитися за "Вогнеблискавку" і водночас не потонути. — Віддай!

Та русалка лиш боляче штовхнула його в бік кінцем мітли, насміхаючись.

— Боляче! Перестань!.. Ой!...