— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ — Божевілля містера Кравча

Божевілля містера Кравча

У неділю по сніданку Гаррі, Рон та Герміона піднялися до соварні, щоб за порадою Сіріуса відіслати листа Персі: спитати, чи не бачився він останнім часом з містером Кравчем? Листа доручили Гедвізі, бо вона давно вже не мала роботи. Провівши сову поглядами, друзі зійшли до кухні, щоб подарувати Добі шкарпетки.

Ельфи-домовики зустріли їх радісно й привітно, примудряючись одночасно кланятися, робити реверанси і заварювати для гостей чай. Добі не тямився від захвату.

— Гаррі Поттер до Добі занадто добрий! — пищав він, витираючи зі своїх величезних очей рясні сльози.

— Добі, тими зяброростями ти врятував мені життя, — із вдячністю сказав Гаррі.

— Чи можна мені ще кілька тістечок? — звернувся Рон до сяючих ельфів.

— Ти щойно снідав! — обурилася Герміона.

Та четверо ельфів уже несли до них чималий срібний таріль з тістечками.

— Треба відіслати їжі Сопунові, — пробурмотів Гаррі.

— Добра думка, — підтримав Рон. — Дамо Леву роботу. Ви принесете ще трохи харчів, правда? — спитав він ельфів. Ті радісно закивали й заметушилися.

— Добі, а де Вінкі? — поцікавилася Герміона, оглядаючи кухню.

— Вінкі біля каміна, панночко, — тихо відповів Добі, і його вуха сумно обвисли.

— О Боже! — вигукнула Герміона, помітивши Вінкі. Гаррі теж поглянув на камін. Вінкі сиділа на тому самому ослінчику, що й минулого разу, але тепер вона була така бруднюча, що ледве вирізнялася на тлі закопченої цегли каміна. Одяг на ній був подертий і давно не праний. У руці вона стискала пляшку маслопива й погойдувалася на ослінчику, втупившись у вогонь. Раз чи двічі ельфиня голосно гикнула.

— Вінкі дійшла до шести пляшок на день, — скрушно прошепотів Добі.

— Це ж не дуже міцний напій, — сказав Гаррі.

Та Добі похитав головою:

— Для ельфів-домовиків дуже міцний, паничу..

Вінкі знову гикнула. Ельфи, котрі принесли тістечка, повернулися до своєї роботи і час від часу кидали на неї несхвальні погляди.

— Вінкі чахне, паничу Гаррі Поттер, — сумно прошепотів Добі. — Вінкі хоче додому. Вона й далі думає, що містер Кравч — її господар, паничу. Добі ніяк не може переконати її, що тепер господарем став професор Дамблдор.