— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ — Друге завдання

— Панич мусить з'їсти оце! — пропищав ельф, поліз рукою в кишеньку трусів і витяг клубок чогось схожого на слизькі сіро-зелені щурячі хвости. — Відразу перед тим, як увійдете в озеро. Це зяброрості!

— А як вони діють? — спитав Гаррі, розглядаючи зяброрості.

— Вони зроблять так, що Гаррі Поттер зможе дихати під водою, паничу!

— Добі, — очманіло вигукнув Гаррі. — А це правда?

Він ніяк не міг викинути з голови того випадку, коли Добі теж намагався йому "допомогти", а закінчилося все тим, що в Гаррі з правої руки зникли кістки.

— Це щира правда, паничу! — переконано сказав Добі. — Добі багато чого чує, паничу, адже він ельф-домовик, він ходить по всьому замку, запалює вогні й миє підлогу. Він чув, як професорка Макґонеґел та професор Муді в учительській розмовляли про наступне завдання... Добі не допустить, щоб Гаррі Поттер втратив свого Візі!

Сумніви зникли. Зриваючись на ноги, Гаррі скинув плащ-невидимку, запхнув його в портфель, схопив зяброрості, засунув їх у кишеню, а тоді вискочив з бібліотеки. Позаду біг Добі.

— Добі повинен бути на кухні, паничу! — запищав ельф, коли вони опинилися в коридорі. — Добі шукатимуть. Успіху вам, Гаррі Поттер, успіху!

— Бувай, Добі! — крикнув Гаррі й побіг коридором, а далі сходами донизу перестрибуючи по три сходинки.

У вестибюлі не було нікого, крім кількох учнів, що затрималися за сніданком і тепер виходили з Великої зали через подвійні дубові двері дивитися друге завдання. Вони витріщили очі, коли Гаррі промчав повз них, штовхнувши Коліна та Дена Кріві, зіскочив з кам'яних сходів і вибіг надвір у ясний морозний ранок.

Пробігаючи галявиною, він побачив, що трибуни, які в листопаді оточували колом драконячу загороду, тепер, віддзеркалюючись у воді, височіли вздовж протилежного берега озера й були переповнені людьми. Схвильований гомін натовпу якось дивно відлунював над водою. Гаррі щодуху помчав до суддів, що сиділи за столом, застеленим золотою скатертиною, при самій воді. Седрик, Флер та Крум стояли біля суддівського столу й дивилися, як біжить Гаррі.

— Я... тут... — видихнув Гаррі й різко загальмував просто посеред калюжі, оббризкавши мантію Флер.

— Де ти був? — прозвучав несхвальний начальницький голос. — Завдання от-от почнеться!

Гаррі озирнувся. Персі Візлі сидів за суддівським столом — містер Кравч знову не з'явився.

— Чого ти, Персі! — сказав Лудо Беґмен, якому помітно полегшало, коли він побачив Гаррі. — Дай йому перевести дух!

Дамблдор усміхнувся до Гаррі, зате Каркароф та мадам Максім не дуже зраділи його появі... З виразів їхніх облич було зрозуміло, що вони Гаррі вже не чекали.

Гаррі зігнувся й сперся долонями об коліна, віддихуючись. Йому кололо в боці, наче між ребра хтось устромив ножа, та часу про це думати не було. Лудо Беґмен уже розставляв чемпіонів з триметровим інтервалом уздовж берега. Гаррі стояв на самім краю лінії, за Крумом. Віктор був у плавках і тримав напоготові чарівну паличку.

— Усе гаразд, Гаррі? — прошепотів Беґмен, посунувши Гаррі ще на метр від Крума. — Знаєш, що і як робити?

— Так, — усе ще відхекуючись і масуючи собі ребра, відповів Гаррі.

Беґмен рвучко стис йому плече й повернувся до суддівського столу. Так само, як і на Кубку світу, він торкнувся чарівною паличкою до горла, промовив "Сонорус!" — і його голос загримів над темною водою і над трибунами.