Розділ «VI»

- Він хоче йти до тухольців і робити з ними таку угоду, щоб в заміну за мене випустили монголів із сеї до» лини, і жадає від мене того чарівного слова, котре би прихилило до нього серця тухольців.

Мирослава з подивом поглянула перший раз на свого батька, а подив сей чим далі, тим більше перемінявся на радість.

- Тату,- сказала вона,- правда се?

- Правда! - сказав Тугар Вовк.

- І ти думаєш, що Максим знає таке слово?

- Мусить знати. Адже й тебе він за першим разом як прикував до себе. Без чарів се не могло статися.

Мирослава з усміхом, повним безмежної любові, поглянула на Максима, а потім, обертаючись до свого батька, сказала:

- Ти вже маєш дозвіл начальника на переговори?

- Ні ще,- але се стояти буде хвилю. Його намет поуз мойого.

- То йди ж. Я тим часом наклоню Максима, щоб сказав тобі се слово.

- Ти наклониш?

- Побачиш! Іди лишень!

- Причарована дівчина! - воркотів сам собі боярин, виходячи з намету.-

Причарована, не інакше! Сама йому на шию кидається!

- Серце моє, Максиме! - сказала по його виході Мирослава, обвивши руками шию Максимову і цілуючи його бліді, спечені уста.- Не журися! Монголи відси не вийдуть - тут їм усім погибати!

- Ох, Мирославе, зоре моя! - сумовито сказав Максим.- Рад би я сьому вірити, але надто велика їх сила, васлабі наші тухольці.

- Нам прийшли в поміч загіряни і верховинці.

- Зброї доброї не маюьб.

- І про се не бійся. Слухай лишень: сотні сокир цюкають у лісі, хвиля ще - і сотні огнищ запалають довкола долини, а при кожнім огнищу робити будуть наші майстри машини, котрими можна буде кидати каміння аж до середини монгольського табору.

- І хто яс се таке вигадав? Хто навчив наших майстрів?