Звільна їхали вони наперед, немов щохвилі ждали нападу з села. Але нападу не було, село лежало, мов після чуми. З страшним криком кинулися перші ряди монголів на хати, щоб, по свойому звичаю, різати, грабувати,- але різати не було кого, хати були пусті. З лютим криком кидались монголи від хати до хати, вивалюючи двері, руйнуючи плоти й ворота, розбиваючи діжки і плетінки, розвалюючи печі. Але вся їх лютість була даремна - в селі ніхто не показувався.
- Прокляті пси! - говорив Бурунда до Тугара Вовка.- Зачули нас, поховалися!
- Чи заночуємо тут, бегадире? - спитав Тугар Вовк, не відповідаючи на замітку бегадира.
- Поки не зустрінемось з тими псами, поти не можемо ночувати,-відмовив
Бурунда.-Веди нас до виходу з сеї ями! Треба забезпечити собі вихід!
- Вихід безпечний,- успокоював Тугар Вовк, хоч і самому якось ніяково було бачити, що всі тухольці так чисто винеслися з села. І хоч успокоював бегадира, то все-таки просив його крикнути на військо, щоб покинуло шукати добичі і спішило до виходу. Неохітно пішли перші ряди монгольської орди, коли тим часом задні все ще тислися через тіснину, чимраз густіше заливаючи кітло-вину.
Ось уже чільний відряд вийшов із села і спішив до вивозу, викуваного в скалі. З долини нічого не видно було в вивозі, і безпечно підійшли монголи аж під стрімку кам'яну стіну, в котрій прокований був вивіз. Коли втім разом з верха стіни посипалось величезне каміння на монголів, калічачи та розбиваючи їх.
Зойк напасників, ранених і повалених на землю, вдарив під небо. Закрякала хижа птиця над своїми жертвами. Вже напасники почали подаватися взад і вбоки, коли втім Бурунда і Тугар Вовк з голими мечами кинулись їм навперейми.
- Куди ви, безумні? - ричав ярим туром Бурунда.- Ось перед вами вхід до вивозу, туди за мною!
І, пхаючи перед собою цілу юрбу, він кинувся в темне гирло вивозу. Але тут чекала напасників добра стріча. Градом посипалось каміння на їх голови, і не одному з вояків Чінгісхана кров залила очі, мозок бризнув на кам'яні стіни з розбитого черепа. Мов з пекла, ревнули крики і стогнання з темного вивозу, але понад ними все голосніше гримів голос Бурунди: «Далі, заячі серця, далі за мною?» - і нові купи, невважаючи на новий град каміння, поперлися в вивіз.
- Далі горі вивозом! - кричав Бурунда, щитом за-слонюючись від спадаючого згори каміння.
Тим часом Тугар Вовк, побачивши на версі берега громадку молодців, велів стоячим перед вивозом монголам сипнути на них стрілами. Зойки розляглися на горі - і голосно завили з радості монголи. Але за своїх трьох ранених тухольські молодці з подвійною лютістю почали кидати величезними плитами на напасників. Тільки ж се все не було би стримало завзятого Бурунду, коли б усередині, на скруті вивозу, не показалася несподівана завада: вивіз завалений був аж до верху величезним камінням. А тут тухольці нападали чимраз лютіше, каміння сипалось, мов град, монголи падали один за другим - і Бурунда побачив вкінці, що даремна його завзятість, бо пройти туди годі, поки не вдасться зіпхнути ту. хольців з верху.
- Назад! - крикнув Бурунда, і невеличка решта монголів, що лишилася зі штурмуючої купи, без духу, мов камінь з пращі, вилетіла з вивозу.
- Вивіз завалений! - сказав, важко дишучи, Бурунда до боярина, обтираючи собі піт і кров з лиця.
- Покиньмо їх на тепер, нехай тішаться! - сказав Тугар Вовк.
- Ні! - скрикнув Бурунда, з погордою поглядаючи на боярина.- Вояки великого
Чінгісхана не вміють відкладати діла на завтра, коли можна його зробити сьогодні.
- Але що ж тут сьогодні зробимо? - спитав Тугар Вовк, поглядаючи з дрожжю в темне гирло вивозу, з котрого ще видобувалися страшні стогнання смертельно ранених, недобитих монголів.
- Зігнати тих псів відтам згори! - крикнув люто Бурунда, показуючи рукою на хребет скалистого берега.- Драбин сюди! Передні на драбини, а задні відганяй їх стрілами! Побачимо, чия візьме!
З поблизьких хат назношено драбин і за радою Туга-ра Вовка позбивано їх півперечними жердками немов у широку стіну. Тухольці згори придивлялися тій роботі спокійно. Ось уже монголи з криком підняли свою збірну драбину і поперли її до камінної стіни. Камінням, стрілами і рогатинами стрітили їх тухольці, але не вдіяли нічого монголам, бо коли один та другий упав поражений, то інші двигали велику драбину дальше, а на місце зраненого прискакували свіжі. А рівночасно задні ряди монголів пускали вгору свої стріли
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Захар Беркут» автора Франко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „VI“ на сторінці 4. Приємного читання.