Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Ні, Томе. Я піду сам. Я підкрадуся непомітно. Чекайте мене тут!

Маленький загін зупинився. Юнак рушив уперед і відразу зник у непроглядній між спалахами блискавок темряві.

Кілька великих крапель дощу впали на землю.

— Куди це пішов Дік? — спитала місіс Уелдон, підходячи до старого негра.

— Ми побачили попереду якийсь табір, місіс Уелдон, — відповів Том. — Може, то навіть селище. Наш капітан вирішив піти сам на розвідку, перш ніж вести нас туди.

Місіс Уелдон більше ні про що не питала. Хвилини за три Дік Сенд повернувся.

— Ходіть за мною! — крикнув він.

— У таборі нікого немає? — спитав Том.

— Та то не табір. І не селище. То мурашники.

— Мурашники? — радісно вигукнув кузен Бенедікт.

— Так, містере Бенедікт, але мурашники футів дванадцять заввишки. В них ми й спробуємо сховатись від зливи.

— В такому разі, це мають бути будівлі тропічних термітів. Ці геніальні комахи вміють зводити споруди, що прославили б будь-якого архітектора.

— Терміти то чи ні, містере Бенедікт, — одказав Дік Сенд, — а нам доведеться виселити їх і зайняти їхнє житло.

— Таж вони нас загризуть! Що їм залишається робити? — Вперед! Уперед!

— Стривайте! — раптом вигукнув кузен Бенедікт. — Я вважав, що такі термітники в лише в Африці.

— Вперед! — сердито крикнув Дік Сенд.

Він боявся, що місіс Уелдон почув слова кузена Бенедікта.

Маленький загін швидко рушив за Діком Сендом.

Тим часом повіяв лютий вітер. Великі краплі дощу залопотіли по землі. Ще трохи, й гроза зовсім розшаленіє.

Незабаром вони дісталися до однієї з конічних споруд. Далі вони мали або якось ужитись із грізними термітами, або ж виселити їх.