TextBook Ув’язнена на мить замислилася, дивлячись на сірі, вкриті цвіллю стіни.
– Про батька я також нічого не чула… Давно не чула, дуже давно… Єдине, що тепер відчуваю – це смерть, смерть, навкруги смерть…
– Але ти поки що жива, і я усе ще можу допомогти тобі! Сповідайся, заспокой свою душу заради Христа…
Смолоскип біля входу давав більше кіптяви, ніж світла. Тому в камері було досить темно, і священик не зміг виразно роздивитися вираз обличчя бранки. Вона ж мовила з неприхованою зневагою:
– Не треба, святий отче, не намагайтеся мене обдурити. Я помираю, мене більше ніщо не хвилює…
Тут відьма раптом неприродно вигнулася, тихо застогнала, на кілька хвилин затихла, потім продовжила:
– Ніщо, крім одного. Іван, мій синок… Щось чутно про нього?
– Твій син помер, – похитав головою священик.
– Ні, святий отче, він живий! – ув’язнена знов вишкірилася. – Я, щоправда, не відаю, що з ним і де він, однак прекрасно знаю… тобто почуваю, що хлопчик мій не пропаде. Як би хотілося бодай поглянути на нього перед смертю, якби ви тільки знали, отче!..
– Твій син вже не прийде, – мовив диякон, цього разу не заперечуючи прямо, що відьмина дитина жива. – Хоча якщо ти погодишся…
– Ні! – вона заперечно мотнула головою. – Ні вам, ані комусь іншому мого хлопчика не знайти. Тому він житиме. Мій Іванчик, моя кровиночка…
– Послухай! Я можу відшукати твого сина. Тільки скажи, де він – сподіваюся, ти ще зможеш із ним побачитися…
– Звідки ви знаєте?
– Я знайду і приведу його до тебе, – просто відповів Димитрій.
Ув’язнена різко задерла вгору висохлу руку. Перекручене гнівом обличчя робило її схожою на примару. Священик подумав, що, мабуть, поквапився, відіславши стражника. Незважаючи на довгі роки ув’язнення, відьма справляла враження сильної жінки. Хтозна, на що вона здатна…
– Навіть не думайте заколисати мене неправдою…
Несподіваний приплив люті немовби висмоктав останні сили з ув’язненої, й вона продовжила, ледь чутно ворушачи губами:
– Холодно, як же тут холодно… Я незабаром помру. Зима вже близько. Сонце слабшає, навіть удень у цій моїй норі панують сутінки… Ви відчуваєте, отче, як помирають дерева, трава?.. Незабаром все покриє білий сніжний саван…
– Припини! Не ховай себе живцем, бо це є зневіра у промислі Божому, а отже, наклеп на…
Слова диякона потонули в гудінні монастирського дзвону: настав час вечерні. Відьма насилу повернула голову й, більше не мружачись, подивилася прямо на вогонь смолоскипа. Раптом її зіниці розширилися й потемнішали, злиплі пасма брудно-сивого волосся впали на обличчя. Зненацька вона заговорила якимсь дивним, зовсім зміненим голосом:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фатальна помилка » автора Литовченко Тимур на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина І Княжич і царевич“ на сторінці 24. Приємного читання.