Розділ «VI»

– Завтра, світом, як тільки почуєте, що затрублять в труби, схвачуйтесь з постелів і не гайтесь! – сказав Єремія до гостей.

Гості пішли спати, а Єремія покликав своїх старост: Сіножацького, Коляду та інших і звелів їм набрати селян з возами, вивезти усю складену в коморах сіль і обсипати сіллю усю Лису гору з верху до низу, ще й посипати шлях через ліс до самої Лисої гори. Старости осміхнулись і миттю кинулись вчиняти волю князя.

В той час як шляхта спала та хропла, трохи не усі Лубни заворушились: набирали сіль на вози, вивозили на Лису гору, посипали по ній товстими шарами сіль, ще й замостили дрібками солі усей шлях од воріт палацу через ліс до самісінької Лисої гори.

Єремія прокинувся ще вдосвіта. Він не пив нічого, був звечора зовсім тверезий і не заспав вловів. Як добрий і дуже клопотливий господар, він повсякдень вставав рано, разом з слугами. Єремія звелів трубачам трубити на влови, а сам пішов будити Гризельду, Варвару та інших паній.

– Вставайте швидше! – гукнув у двері Єремія до паній. – Несподівано сталось велике диво: на Лисих горах випав сніг. Ми поїдемо на влови на санках у спасівку.

– Невже сніг! Це диво та й годі! – обзивались панії за дверима.

– Вночі несподівано захмарило небо, вдарив мороз, а к світу випав сніг та град. Я звелів лаштувати санки, – обізвався з-за дверей Єремія, – град та сніг чималий.

– Що це ти говориш? Може то такий сон тобі приснився? – гукала Гризельда з своєї опочивальні.

– Який там сон! От устань та подивись на гори з балкона, – говорив Єремія.

Чутка про той спасівчаний сніг розійшлася по усіх покоях, де валялись п’яні пани на турецьких софах і долі. Усі в одну мить повскакували з постелів і хапком понатягали на себе убрання.

– Сніг у спасівку! Це якесь боже диво, або може божий попуст! Ще цього ніколи не було за нашої пам’яті! Чи на добро воно, чи на якесь лихоліття? – гомоніли шляхтичі, вибігаючи з покоїв і протираючи заспані очі.

– Сніг з градом пополовині випав та ще й чималий. Оттеперечки поїдемо на влови на санках! Мені подали звістку лісовики, що в лісі добра санна дорога. Вже слуги запрягають коні в санки, – говорив голосно Єремія.

У дворі піднявся шум та гам. Слуги лагодились в дорогу, запрягали коні. Собаки на налигачах гавкали, стрибали і метушились в руках доїжджачих. Єремія покликав. усіх гостей на верхній етаж до зали. Він одчинив двері на балкон, узяв Гризельду за руку й вивів її на самий краєчок балкона. За ними рушили натовпом пани й панії, невмиті, розкудлані й непозачісувані. Соннота ще не спливла з їх очей. Усі позіхали на всі застави.

Надворі вже добре розвиднілось. На сході за лісами, за горами червоніло смугою рожеве небо. Легесенький спасівчаний туманець оповивав гори й ліси неначе тонким серпанком. Сула, широкі плеса та мочарі на низині парували, неначе літепло в холодку. По долині понад водою стояв туман густими пасмами, подекуди вже розірваними, неначе над річкою плавали в повітрі шматки прозорої тонісінької намітки.

– Чи пам’ятаєш, моя кохана Гризельдо, як ми перший раз вийшли на цей балкон, а ти тоді сказала, який тутечки буде чудовий вигляд зимою, коли оті лисі гори та горби понад Сулою вкриє сніг? От тепер і сталося чудо: сніг не ждав зими і для тебе вкрив гори зачасу, ще в спасівку! – говорив Єремія до Гризельди і показав рукою на Лису гору, що висовувалась з діброви над самісіньку Сулу.

Гризельда глянула і плеснула в долоні.

– І справді уся гора біла! Ото диво! І справді випав сніг чи град! – аж крикнула з того дива Гризельда.

– Уся гора біла! і справді біла! Це там випав або сніг, або великий град, – загомоніли пани й панії.

– Це бог посилає чудо… на лихо козакам, на добро нам, – промовив Конецпольський.

– От тепер будемо полювати по снігу! По снігу в спасівку! Га! – гукнув Єремія. – Для нас сам бог устелив гори та шляхи снігом у спасівку для вловів.