Розділ «ДЕЙСТВИЕ ВТОРОЕ»

Алексий. Чим же вони обдурюють?

Стецько. Еге! ось як. Увійде пані у лавку, уся така Цвяхована, як мак у полі. Бриль на ній… тільки що у вогород горобців полохати, та шовкове рядно нап’ято, а скрізь так і світиться… (Смеется). Вже я, братику, надивився!… От купець і подасть шовкової ганчірки шматок або хусточку діряву, що мені і на онучі її не треба, та і лупить грошики, скільки видно. А вона і хвалиться, що добро купила; а я бачу, та регочусь собі, та думаю собі: купила добро, що і на підтичку не годиться. Аж ось мене купець і здрів, та і каже: чаво тебе, маладєць, нада? А я кажу: я не молодець, а Стецько. Тут, знаєш, скинулись по слову та і стали приятелі. Далі зібралось їх чимало: і старі, і молоді, і лисі, і підсліпуваті, і усякої масті. Регочуться з мене, а я з них регочуся та дещо вигадую. Далі заставили танцьовати: як же я їм учистив гопака, так аж полягали регочучись. А далі і надавали: хто сукна на шапку, хто пояс, хто ренського, хто хустку, та прохали, щоб те прийшов…

Алексий. Годі ж, Стецю; тебе і до вечора не переслухаєш. Тепер кажу тобі: просив тебе ласкою; не відкидаєшся? Так слухай же: от нас двоє і Уляна третя; тільки побереш рушники та побачу тебе з хусткою, то знай, що тільки тобі і на світі жити!

Стецько. Лиха матері! А я з хусткою та залізу аж у солому. Трясця там знайдеш!

Алексий. І там знайду, та й задушу…

Стецько. Ось тільки задуши, а я батькові скажу…

ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ

Те же и Прокип без шапки, крадется через театр.

Уляна. А куди-то, тату, мандруєте? Вернітесь лишень! (Ведет его назад). Єй же то богу, не пущу!

Прокип. Та мені є діло до чоловіка, – що се таке?

Уляна. Оттак, припало діло; та без шапки і ідете?

Прокип. Винеси ж ке шапку.

Уляна. Не винесу, бо підете на вольну, а опісля що від матері достанеться. Хіба не знаєте?

Прокип. Оттак! усе на вольну.

Стецько. Та винеси йому шапку, послухай; бач, як його кортить. Хоч би і на вольну пішов, так тобі що за діло? Не хто ж велить, батько, хоч і поганенький, мо, ликами шитий, а усе-таки батько. Не послухала б ти мого? Він би тебе скрутив, що до нових віників пам’ятовала б. Чи так і мужика не будеш слухати? Ну-ну! В мене гляди!

Уляна. Не буду тебе слухати, бо не буду твоєю жінкою.

Стецько. Побачу, як то не будеш! Ану, старий! як скажеш: чи вона буде, чи не буде моєю жінкою?

Прокип. Хм!… Я б тобі щось сказав, та тутечка не можна. Ось ходімо зо мною прогуляймося, аж ген туди, на Лису гору.

Стецько. Якого я там чорта забув? Не хочу.

Алексий (отведя в сторону Стецька). А що? Чи є в тебе гроші?