Розділ «ДЕЙСТВИЕ ВТОРОЕ»

ЯВЛЕНИЕ ЧЕТВЕРТОЕ

Уляна, Алексий и Стецько поет и грызет орехи.

Стецько (поет без музыки).

Ішов Стецько льодом,

Свинка огородом;

Подай мені, моя мила,

Свою білу ручку!

Бач, де вона! А я собі сидів, сидів, аж спати захотілося. І що робить, не знаю: чи іти додому, чи тут старостів дожидатись? Нікого і спитатись. Мати повіялась кудись, а старий усе кликав мене на вольну, далі і захріп; там так здорово хропе, що аж хата труситься. А я поліз на полицю, та й намацав горіхи, та й трощу їх. Анумо, Уляно, цятатись! А кажи, чи ціт, чи лишка? От у жмені держу.

Уляна. Та піди собі геть! Ціт, – тільки відчепись.

Стецько (считает орехи). Так, відгадала. Оце один, два їх, п'ять, десять, три, усі!

Алексий (ударив его по руке, выбивает орехи). А ти, бачу, і лічити не вмієш? Оттакий козак!

Стецько (оглянувшись и тут только увидев его). А ти чого тут, пробишака? Чого ти з моєю дівчиною стоїш? Чого дивишся на неї, та ще, може, і говориш з нею? Гляди, щоб я не дав тобі щипки! Геть відсіля, кажу тобі!

Алексий подходит к нему, а он пятится от него.

Цур тобі! Не заньмай мене, я тобі кажу! А то побачиш, що я тобі зроблю.

Алексий (все подступая к нему). Ану-ну! Що ти мені зробиш?

Стецько (отступая). Що зроблю? Ось побач; ось тільки хоч пальцем доторкнешся до мене, то як скажений закричу пробі! Ще дужче, чим тогді.

Алексий. Цур дурня, та масла грудка! Чуєш, я тобі кажу: не в’яжись до людей, то й я тебе не заньматиму.

Стецько. А до яких же я людей в’яжусь? А кажи, кажи!

Алексий. Чого ти в’яжешся до Уляни, йолопе? Вона за тебе не хоче.

Стецько (подобрав орехи, продолжает их грызть). Дарма.