Розділ «Действие II»

Микола. Правда, хороша i розумна, а до того i добра; тiлько не багата. Вони недавно тут поселились i дуже бiдно живуть. Я далекий їх родич i знаю їх бiдне поживання.

Петро. Де ж вони перше жили?

Микола. В Полтавi.

Петро (с ужасом). В Полтавi!..

Микола. Чого ж ти не своїм голосом крикнув?

Петро. Миколо, братику мiй рiдний! Скажи по правдi: чи давно уже Наталка з матiр'ю тут живуть i як вони прозиваються?

Микола. Як тут вони живуть… (Говорит протяжно, как будто в мислях рассчитывает время). Четвертий уже год. Вони оставили Полтаву зараз по смертi Наталчиного батька.

Петро (вскрикивает). Так вiн умер!

Микола. Що з тобою робиться?

Петро. Нiчого, нiчого… Скажи, будь ласкав, як вони прозиваються?

Микола. Стара прозивається Терпилиха Горпина, а дочка – Наталка.

Петро всплескивает руками, закрывает ими лицо, опускает голову и стоит неподвижно.

Микола (бьет себя по лбу и делает знак, как будто что-то отгадал, и говорит), Я не знаю, хто ти, i тепер не питаюся, тiлько послухай:

Вiтер вiє горою,

Любивсь Петрусь зо мною,

Ой, лихо, не Петрусь,

Лице бiле, чорний ус!

Полюбила Петруся

I сказати боюся,

Ой, лихо, не Петрусь,