Розділ «Действие II»

Выборный. Так се тiлько грошi видурюють! Скажи ж, братику, яке тобi лучче всiх полюбилось, як каже пан возний, лицемiрство?

Возный. Не лицемiрство, а лицедiйство.

Выборный. Ну, ну! Лицедiйство…

Петро. Менi полюбилась наша малоросiйська комедiя; там була Маруся, був Климовський, Прудиус i Грицько.

Выборный. Розкажи ж менi, що вони робили, що говорили.

Петро. Спiвали московськi пiснi на наш голос, Климовський танцьовав з москалем. А що говорили, то трудно розiбрати, бо сю штуку написав москаль по-нашому i дуже поперевертав слова.

Выборный. Москаль? Нiчого ж i говорити! Мабуть, вельми нашкодив i наколотив гороху з капустою.

Петро. Климовський був письменний, компоновав пiснi i був виборний козак: служив в полку пана Кочубея на баталiї з шведами пiд нашою Полтавою.

Возный. В полку пана Кочубея? Но в славнiї полтавськiї времена – теє-то як його – Кочубей не бил полковником i полка не iмiл; iбо i пострадавший от iзверга Мазепи за вiрность к государю i отечеству Василiй Леонтiйович Кочубей бил генеральним суддею, а не полковником.

Выборный. Так се так не во гнiв сказати: буки-барабан-башта, шануючи бога i вас.

Возный. Великая неправда виставлена пред очi публичностi. За сiє малоросiйськая лiтопись вправi припозвать сочинителя позвом к отвiту.

Петро. Там i Iскру почитують.

Возный. Iскра, шурин Кочубея, бил полковником полтавським i пострадал вмiстi з Кочубеєм, мало не за год до Полтавськой баталiї; то думать треба, що i полк не ему принадлежал во врем'я сраженiя при Полтавi.

Петро. Там Прудиуса i писаря його Грицька дуже бридко виставлено, що нiбито царську казну затаїли.

Возный. О, се дiло возможне i за се сердиться не треба. В сiм'ї не без виродка – теє-то як його. Хiба єсть яка земля, праведними Iовами населена? Два плута в селi i селу безчестям не роблять, а не тiлько цiлому краєвi.

Выборный. От то тiлько нечепурне, що москаль взявся по-нашому i про нас писати, не бачивши зроду нi краю i не знавши обичаїв i повiр'я нашого. Коли не пiп…

Возный (перебивая). Полно, довольно, годi, буде балакати. Тобi яке дiло до чужого хисту? Ходiм лиш до будущої моєї тещi. (Уходят).

Явление 8

Петро (один).

Горько менi слухати, що Терпилиху зоветь другий, а не я, тещею. Так Наталка не моя? Наталка, котору я любив бiльше всього на свiтi; для которої одважовав жизнь свою на всi бiди, для которої стогнав пiд тяжкою роботою, для которої скитався на чужинi i заробленую копiйку збивав докупи, щоб розбагатiть i назвать Наталку своєю вiчно! I коли сам бог благословив мої труди, Наталка тогдi достається другому! О злая моя доле! Чом ти не такая, як других? (Поет).