Розділ «Действие II»

Петро. Нема у мене нi родичiв, нi знакомих. Якi будуть знакомi або родичi у сироти?

Микола. Так ти, бачу, такий, як i я – безприютний.

Петро. Нема у мене нi кола, нi двора: весь тут.

Микола. О братику (берет Петра за руку). Знаю я добре, як тяжко бути сиротою i не мати мiстечка, де б голову приклонити.

Петро. Правда твоя, брате; но я, благодаренiє богу, до сього часу прожив так на свiтi, що нiхто нiчим мене не уразить. Не знаю, чи моя одинакова доля з тобою, чи од того, що i ти чесний парубок, серце моє до тебе склоняється, як до рiдного брата. Будь моїм приятелем…

Явление З

Те же й возный выходит от Терпилихи с перевязанною рукою шелковым платком.

Выбороный – в белом рушнике через плечо, каковые дают в Малороссии старостам при сватанье.

Возный выходит вперед и прохаживается впоперечь сцены с довольною миною.

Микола и Петро стоят в стороне поотдаль, а выборньй громко говорит в дверь Терпилихи.

Выборный. Та ну-бо, Борисе, iди з нами! Менi до тебе дiло єсть.

Терпилиха (в своей хате). Дайте йому покой, пане виборний! Нехай трохи прочумається.

Выборный. Та надворi швидше провiтриться.

Терпилиха. В хатi лучче: тут нiхто не побачить i не осудить.

Выборный. За всi голови! (Отходит от двери). Не стидно, хоть на сватаннi i через край смикнув окаянної варенухи (Увидя Миколу). Здоров, Миколо! Що ти тут робиш? Давно вернувся iз города?

Возный. Не обрiтається лi в городi новинок каких курйозних?

Выборный. Адже ти був на базарi – що там чути?

Микола. Не чув, далебi, нiчого. Та в городi тепер не до новин; там так старi доми ламають, та улицi застроюють новими домами, та кришки красять, та якiсь пiшоходи роблять, щоб в грязь добре, бач, ходити було пiшки, що аж дивитись мило.

Возный. Дивитись мило, а слухати, що мiщанство i купечество говорить, чи мило, чи нi?

Выборный. А що ж вони будуть говорити? Не тепер же та й не од себе видумали таку перестройку города. Хто ж виноват безпечним людям, що не запаслися заздалегiдь деревом, досками i дранню. Од того i тяжко. Ви думаєте, весело i старшинi принуждати других виполняти те, що їм велять. Та що ж робить, нiгде дiтись, коли треба управлятись.