Розділ «IV»

– З вами гулять нескучно, та шкода, що нам трапилось недовго погулять, – сказав Леонід Семенович.

– Заїдете до нас чи просто вернетесь додому? – спитала його Ватя, йдучи через греблю.

– Спасибі вам! Коли я вам не обрид, то заїду, – сказав Леонід Семенович.

– Ви мені обридли? – аж крикнула Ватя. – Чого ж це вам так здалося, що ви мені обридли?

Вона трохи не прохопилась, що любить його, але її несміливість застерегла її зачасу і вдержала. Тим часом їй дуже забажалось таки присікаться та допитатись в Леоніда Семеновича, чи вона подобається йому. Вона наводила його на ту думку.

– Хто його зна… Часом здається, що ти не обрид людям, а потім буває, що й обрид, – плутав Леонід Семенович. – Бачите, людей трудно вгадати. Кожна людина інколи, часом… стає загадкою.

– Ми усі будемо дуже раді, як ви будете одвідувать нас частіше. Тато вже старий чоловік, але завжди буває радий гостям і таки любить побалакать з ними про політику.

«І таки добре настирається з тією політикою!» – подумав Леонід Семенович.

– От вже й кінець нашій гулянці. Он мене ждуть! – якимсь смутним голосом заговорила Ватя, і в її голосі почулася жалісна нотка, бо в її вдачі було багато природженої журливості.

– Час нам додому! Прощайте! Спасибі вам за хліб за сіль! – говорив о. Артемій до господарів.

– Та й вам спасибі, що потрудились та побалакали а нами, – дякував дід Яків.

О. Артемій сів в екіпаж, попліч а ним вгніздилась Сусана Уласівна. Ватя попрощалась з усіма й притулилась на лавочці проти матері.

– Приходьте ж до нас! Не забувайте нас! – крикнув о. Артемій з екіпажа до Леоніда Семеновича.

Панич скинув капелюш і поклонивсь, не зводячи очей з Ваті. Ватя ловила його бистрий погляд і одповідала поклоном йому одному. Коні шарпнули й сховались за крутою повороткою.

Уся компанія мірошників та млинарів вернулася ще до млина й заново сіла за столи. Дід Яків аж теперечки скинув свиту. Чарка знов пішла кругом стола. Молодиці й собі сіли за стіл коло писарші. І вчитель, і писар, і панич, і навіть писарша не минали чарки… і нагулялись в млині всмак.

– Якби ваш млин молов так добре, як оце ми сьогодні перемлинкували стільки пляшок та чарок, то з його вийшов би добрий млин на всю околицю, – сказав всмішки вчитель.

– Одже ж ви вмієте сказати й приказать! – сміявся Лесько.

– Чом ти не попросила Леоніда Семеновича назавтра на обід? – тихо спитався о. Артемій в жінки, вертаючись додому.

– Буде багато честі задля його. Скаже, що набиваємось, і нас, борони боже, піднімуть на сміх та на поговір. Піде поголоска. Нехай він пристає до нас, а не ми до його, – сказала Сусана Уласівна.

– Роби, як хочеш, але як він сьогодні ввечері не прийде, то прийде завтра вранці; а як прийде вранці, то, треба запросить на обід, – говорив о. Артемій.