Розділ «Про демагогічну водичку, або справжня адреса української воронщини, вільна конкуренція, ВУАН і т. д.»

(Третій лист до літературної молоді)

Ето што за Єруслан? Хі-хі!

С. Пилипенко

І

Яке зворушливе єднання: революціонер Пилипенко і… вбога реакційна «Просвіта». Таке неприродне сполучення ми з’ясовуємо тим печальним фактам, що наш друг, працюючи кілька років в літературній організації, й досі не наважився вияснити для себе природу мистецтва.

Ми, звичайно, не будемо тупати на одному місці й знову писати абетку: хай тов. Пилипенко ще раз і уважніше перечитає нашу другу статтю. Ми підемо далі й поставимо ще деякі актуальні питання.

І от знову «ступаємо на слизьке й знову притягуємо Троцького»:

– «коли мені чого соромно, так це не тому, що в мене в цих суперечках буде формальний збіг з тим чи іншим білогвардійцем, який розуміє мистецтво, а тому, що я примушений перед цим білогвардійцем виясняти партійному публіцистові, який обмірковує художність, перші літери абетки мистецтва».

Отже, й нам соромно! Їй-бо, соромно, тов. Пилипенко! Але вам, на жаль, як ми бачимо – байдуже: інакше б ви не нашпигали себе такими убійчими епітетами. Словом, ви вимагаєте від нас, щоб ми говорили з вами, як із печальником «сопливої» когорти.

Як цього не хотілось робити – вам навіть і на думку не спаде: друг ви нам, приятель і однопартієць до того. Та доведеться, мабуть, задоволити ваше бажання.

…

Отже, нарешті! Нарешті ми маємо можливість полемізувати з письменною людиною… і не з ким-небудь, а з самим богатирем Єрусланом Лазаревичем (і так називає себе наш шановний опонент). Його так роздратував «орел-Хвильовий, який хіхіка з робітничо-селянської молоді», що він, не чекаючи відповіді, почав «жарить» двохстатейним дуплетом. Ну і що ж: піднімаємо рукавичку. Хай вплететься й наша квітка в його тріумфальне «шествіє».

Виступові тов. Пилипенка «олімпійці» гадають присвятити декілька розвідок.

А втім, да не подумає маестро, що такою честю ми шануємо його статті:

– справа йде про мистецький авторитет нашого літературного супротивника. Саме на цю фортецю «Олімп» і веде свого третю атаку.

Сьогоднішня баталія для нас і для всього радянського суспільства має величезне значення: обеззброївши хоч наполовину українського «теоретика» напостівської естетики, пролетарське мистецтво буде святкувати чималу перемогу на фронті літературно-історичних сутичок.

Отже, ми одверто заявляємо шановному гросмейстерові: його «оригінальні» вправи страждають на дешеві «словеса» і страшенно бідненький і бліденький зміст. Це гра на темних інстинктах – не більше. І тому ціна їй за п’ятибальною, як писали ми комусь, – 1 + (одиниця з плюсом). До того ж бере нас великий сумнів, що ці статті призначено для письменних… Інакше ми б не розказали такої-от казочки:

– Де це було – невідомо. Та тільки зібралось «десять розумних», і ну читати листи з «Олімпу». Читали-читали – ніяк не вчитають. Що робити? Покликали Хвильового, а той їм і каже:

– Бачите, добродії «розумні», хочу я вам по щирості сказати: що ви «розумні», то кожне знає, а от що ви навпаки, – про це ще ніхто не чув. Тут дуже проста «пришта»: в першому автор ставить питання «Європа чи «Просвіта», а в другому – виясняє, що таке мистецтво взагалі й пролетарське зокрема. Зрозуміли?