Розділ «VII»

Викликали на поле всіх запорожців.

– Ставайте, панове товариство, – гукнув кошовий, – всякий до свого прапора! Ідіть усі в ті курені, по яких були на Січі!

Скоро все поле над лиманом вкрилося довгими лавами Запорозького Війська. Були такі курені, що до них зібралося по двісті козаків, а були такі, що з’єднали й по триста; всіх же козаків кошовий налічив сім з половиною тисяч.

Коли, скінчивши військові справи, кошовий вертався до свого намету, до нього, знявши шапку, наблизився Гнат. Кошовий помітив, що козак хоче про щось просити й вагається.

– Що тобі, козаче? – вдався він до Гната.

– Скажіть, будь ласка, пане батьку, – не дивлячись у вічі кошовому, наче соромлячись, щоб хтось інший не почув його, спитав Гнат. Чи й на Дунаї буде так, як на Дніпрі, що запорожцям буде заборонено женитися?

– Сього не заборонялося й на Дніпрі, – одповів кошовий. – Сам знаєш, що по зимовниках сиділо багато жонатих запорожців. Заборонялося тільки жонатими жити в Сїчі. А чи не надумав ти одружитись?

– Та ні... – замішався Гнат. – То я так тільки питаю... Може, колись... не зараз...

– Ну, як дійдеш літ та надумаєш одружитись, то й помагай тобі Боже! Нам дуже бажано, щоб козаки женилися та щоб біля Січі будували нову Україну!

Гнат пішов до свого Платнирівського куреня заспокоєний і веселий.

Починалося нове життя запорозького козацтва – дітей Дніпровської Січі – в чужій стороні.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!