Розділ «IV»

Того ж дня, як вороги знущалися над тiлом славного Нечая, до города Вiнницi бiг конем молоденький хлопець у польському вбраннi. Вiн сидiв охляп на конi i, придержуючи однiєю рукою бiля боку торбу, другою скiльки духу гнав коня.

Вбiгши в мiсто, вiн попростував до полковничого будинку. Вартовi бiля будинку пiзнали, що той хлопець був джура полковника Нечая, Петрик, i впустили його просто до Богуна.

– Пане полковнику! – ледве дихаючи, почав Петрик, ставши перед Богуном. – Ти нiчого не знаєш, не вiдаєш: вже ж твого побратима, славного Данила Нечая, на свiтi немає!.. Його бiле тiло вороги порубали на дрiбнi шматочки i вкинули в рiчку пiд лiд. Увесь повк Брацлавський загинув у Красному; тiльки я врятувався – через те, що переодягся в оце вбрання польське... Я привiз з собою... голову славного полковника!.. – Голос у хлопця затремтiв од слiз, у горлi стисло...

– Голову? – спитав Богун, жахнувшись. – Ти ж кажеш, що ляхи порубали i вкинули Нечаєве тiло в рiчку?..

– Так, пане полковнику! – одказав хлопець. – Та тiльки голову я одрятував: я, перебраний, вiльно увiйшов у замок саме тодi, коли Нечаєва наречена однiмала у панiв його порубане тiло. Пiд час колотнечi я непомiтно вхопив голову свого названого батька, сховав її пiд полу, винiс i привiз тобi, щоб хоч голову поховати як годиться...

– Де ж... голова?..– спитав зрушений Богун.

– Ось!.. – одказав хлопець i витяг з торби голову Нечаєву.

Богун охнув, тяжко вражений:

– Це вiн! Це побратим мiй Данило! – скрикнув вiнницький полковник, коли Петрик постановив голову перед його очi. Голова була мерзла, бо саме був мiсяць лютий i стояли добрi морози.

Подивився Богун на товаришеву голову, перехрестився... та й похиливсь. Лютий жаль узяв його за серце!

– Чому ж ти, братику мiй нещасний, – говорив вiн немов до себе, – не подав менi звiстки про ворогiв? Я подав би тобi помочi, i не загинув би ти передчасно... Говори, джуро, все, як сталося це лихо.

Петрик розповiдав про все, що бачив i чув.

Вислухавши тяжкi вiстi, Богун одвiз Нечаєву голову у монастир, що стояв бiля Бугу, i наказав ченцям зараз правити по душi славного козака панахиду. Далi вiн послав по писаря, щоб написати гатьмановi про наскок ляхiв i просити помочi, а осавуловi наказав послати по всiх сотнях звiстку, щоб усi збиралися до Вiнницi.

Другого дня вiдбувся почесний похорон Нечаєвий. На цвинтарi бiля монастиря викопали яму; з одного боку стало, кiлька сот козакiв з мушкетами, а по другому боцi мало не всi мешканцi з Вiнницi. Коли скiнчилася у церквi одправа, Богун i сотники винесли на плечах труну з головою Нечаєвою i почали спускати її в яму. Попи заспiвали «вiчну пам’ять», а козаки без лiку палили з мушкетiв на честь славному лицаревi козацькому.

Пiсля того, як яму засипали, Богун голосно сказав:

– Пером тобi земля, побратиме мiй Данило! Поклав ти свою голову за волю неньки України i придбав собi й усьому козацтву невмирущу славу! Спи спокойно i будь певний, що товариство козацьке за тебе помститься!

Поховавши побратима, Богун почав готуватись до вiйни з ляхами. Вiн знав уже, що в Калиновського й Ланцкоронського вiйська удесятеро бiльше, нiж у його, оборонити всю Вiнницю своїм повком вiн не зможе, а тiльки вигубить своє вiйсько. Одначе й покинути Вiнницю вiн нiзащо не хотiв, бо тим способом вiдчинив би дверi Калиновському до руйнування всiєї України. Через те Богун зважив лаштувати до бою монастир i засiсти там усiм повком, поки гетьман подасть помочi.

Монастир стояв на островi рiчки Бугу, i пiдiйти до його полякам можна було тiлько льодом. Перше всього Богун надумав трохи зменшити польське вiйсько, щоб легше було з ним змагатись. З цiєю метою вiн звелiв попрорубувати уподовж рiчки великi ополонки i через нiч, коли ополонки пришерхли од морозу, притрусив їх соломою та снiгом.

Через кiлька день до Бугу наблизився Ланцкоронський з половиною польського вiйська, Калиновський же лишився трохи позаду. Щоб заманути полякiв у ополонки, Богун з двома сотнями вийшов Ланцкоронському назустрiч за Буг i, наказавши козакам трохи пострiляти з мушкетiв, кинувся мовбито тiкати до монастиря, обережно обминаючи ополонки.