Розділ «Невільничі пісні»

Мов до зорі, що вказує дорогу.

І розсипалась та велика іскра

На іскорки малесенькі, незначні,

І кожний іскорку ховав, неначе скарб,

У попелі холодному віддавна;

Вона не гасла, тліла в тій могилі,

Та не давала ні тепла, ні світла,

А сміливий нащадок Прометея

Знаходив смутну долю свого предка:

Вигнання, муки, нерозривні пута,

Дочасну смерть у дикій самотині…

І досі так, о браття! й досі тьма.

Гей, озовіться! Страшно в сім хаосі.

Я чула голоси одважні, вільні,

Вони лунали, мов гукання в лісі, —

Тепер замовкли, і страшніше тиша

Мені здається, ніж була раніш.

Брати мої, нащадки Прометея!

Вам не орел розшарпав груди горді, —

Бридкі гадюки в серце уп’ялись.