Розділ «Частина перша»

– Масю!

– Зараз, татку! – озвалась вона.

– Води мені дай!

Як вродилась дівчина з кухлем в руках. Став панотець пити, а Мася й каже:

– Вам треба було мамуні? Вже прийшли. Набравши води повен рот, панотець не міг поспитать словом, і тільки міною показав, що питається, і загув крізь ніс. Далі встав на ноги, розхристаний, нечесаний, тільки в шматті, і пішов на двір. Мася пішла в пекарню. На порозі зустрів він паніматку, що горщик весла.

– Гм! Гм! – загув, показуючи рукою, що ніби – зійди на бік. Посторонилась паніматка, а він чвиркнув водою через поріг, застогнав і питає:

– Чи не маєш, серце, що смачненького з'їсти?

– Та чого ж тобі?

– Так чого смачненького, – відказав, чухаючись одною рукою, а другою державсь за одвірок. Через годину панотець затирав сметану з свіжим сиром, випивши чарку оковитої. Таки добре підопхавши кишку, він згадав й паніматку, та й гука:

– Попаде, попаде!

– Та чого там? – озвалася вона. – Іди, серце, їсти!

– Їж, їж! – каже попадя. – На тім і скінчилось.

Вклав панотець півбуханця хліба та мисчину сметани з сиром, надяг підрясник і потяг за ворота, зоставивши мухам долизувати в посудині.

Вже паніматка і з робітникові вправилась і все, а панотця все ще не було зо двора.

Ми себе забули і своєї мови цураємось, а шляхтичі, – хоч які то вони на Поділлю: ні нашим, ні вашим, – не цураються своїх звичаїв, не соромляться… Та ще мало: вони думають, що наша правобіцька сторона – то Польща, і так діла повели, що там зовсім взяли верх. Якби в нас наука друга! – а так і не диво, бо сліпому що? – скачи, бо рів! Він і скочить, та в дуб головою… Хіба старі панотці свого не цураються; та й на них добрі сільця понаставляли; ще не так на самих, як на їх дітей.

О. Гервасій вчився по псалтирі і вийшов панотцем простим, людяним, почувався українцем і держався старосвітчини; та не знав більше світа, що в вікні. Росолинський, загнуздавши його, і сам того не тямлячи, почав огульну роботу: то на це, то на те подивляться в розмові; то на світ, то на світові потреби сьогочасні, і більше, й більше; звели й на дітей.

– А що, ksiezе, – почав пан, – чи ви учите своїх дочок? Я не знаю.

– А як же? вчу: старша вже по книжці молиться, корови доїть, а їсти як зварить, то не від'їсишся!…

– Ха-ха-ха! – почав пан. – То панна Марія корови доїть, їсти варить? Ха-ха-ха! То це в вас наука?! Та це тільки мужикам пристало; а ваша дочка панянка, – як таки можна!…

Як на шпильки посадив бідного панотця; зчервонів неборак і каже: