Розділ «До Бразилії!»

Важке зітхання і гіркий проклін,

Тужливий спів, дівочії дисканти,

То не питай: сей поїзд – відки він?

Кого везе? Куди? Кому вздогін?

Се – емігранти.

Коли побачиш – на пероні десь

Людей, мов оселедців тих, набито,

Жінок, худих, блідих, аж серце рвесь,

Зів'ялих, мов побите градом жито,

Мужчин понурих і дітей дрібних,

І купою брудні, старії фанти,

Навалені під ними і при них,

На лицях слід терпінь, надій марних,

Се – емігранти.

Коли побачиш, як отих людей

Держать, і лають, і в реєстри пишуть,

Як матері у виходках дітей

Зацитькують, годують і колишуть,

Як їх жандарми штовхають від кас,

Аж поїзд відійде, – тоді припадок!